Мене хвилює майбутнє українського православ’я
Чому мене, пастора євангельської церкви зачіпають такі новини?
«Служба безпеки розпочала кримінальне провадження за фактом інциденту, що стався 12 листопада 2022 року в одному з храмів Національного заповідника “Києво-Печерська Лавра”. Тоді під час богослужіння у храмі звучали тези пропагандистського характеру, що вихваляють “русскій мір”», — йдеться у повідомленні.
«30 листопада Служба безпеки України в Чернівецькій області внесла відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження № 22022260000000116 стосовно невстановлених осіб Чернівецько-Буковинської єпархії Української православної церкви (МП), в діях яких наявні ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст. 301-1 Кримінального кодексу (одержання доступу до дитячої порнографії, її придбання, зберігання, ввезення, перевезення чи інше переміщення, виготовлення, збут і розповсюдження)».
Чому? Бо:
- В одній країні живемо і служимо.
- З одним народом маємо справу.
- Все, що в них, стосується їх… і зачіпає мене і моє служіння — бо будь-яка релігійна християнська конфесія/церква/рух або сприяють поширенню Христового вчення, або його зневажають. Варто додати, що сьогодні в Україні ще не вивітрився з мізків побутово-ідейний атеїзм, також віра вибивається звичайним модерністським секуляризмом і розмивається квазірелігійним ньюейджом, де мегаполісному народу байдуже конфесії і деномінації, Мені не байдуже, який шлейф залишають великі релігійні групи у суспільстві.
Пропоную для міркування три твердження
1Це не вперше поважне священство йде проти волі і вчення Бога. Коли Ісус побачив, що храм перетворили фактично на ринок, то Він розігнав торговців у гніві (Євангеліє від Івана 2,13-17). Далі у цій же Євангелії, притчею, але зрозуміло, Ісус каже — «А наймит, і той, хто не вівчар, кому вівці не свої, коли бачить, що вовк наближається, то кидає вівці й тікає, а вовк їх хапає й полошить». (Євангеліє від Іоанна 10:12) — не кожен, хто бере відповідальність за паству, є її правдивим вчителем. Закликаю не судити про Христову церкву чи християнство по вчинкам окремих осіб, з огляду на діяльність яких очевидним є їх не християнська сутність.
2Дивні думки і паралелі напрошуються, коли спостерігаю за філією російської православної церкви в Україні. Російські комуністи воюючи проти фашистів і фанатично святкуючи перемогу над фашизмом на сьогодні стали правдивими фашистами (що очевидно по їхніх військах в Україні). Російські православні останні майже 200 років багато сили поклали на боротьбу з сектантами. І, спосрерігаючи за нами в Україні останні двадцять років, очевидно, що вони самі стали справжньою сектою, — а хіба ні? Виглядає, що в Україні той московський варіант православ‘я — це одна з наймахровіших і найзакритіших сект з усіма ознаками. Узаконена аморальність, прикрита круговою порукою і захистом найвпливовіших політиків, ідеологічна ворожа антиукраїнськість, ворожість до інших і виключна ізоляційна політика щодо будь-яких інших християн очевидна. Звичайно, релігійні свободи дуже тендітні, і нам всіляко треба їх захищати — але вони не скасовують загальну підзвітність і дію в загальному правому полі.
3Є ще одне спостереження — уже не про них, але вихідців. Від початку діяльності ПЦУ не бачу системних процесів переосмислення кривої спадщини РПЦ. Не видно якихось якісних спроб реформувати (я не про богослов’я — навіть в рамках їхнього православного буття) спільнотне життя у його різномаїтті, служіння посеред суспільства, і навіть той же календар. Усе одно вони залишаються десь закритими, нішевими (якщо можна так сказати) хоча вже очевидно українськими. Переконаний, що Україні дуже потрібне оновлення і перезавантаження всього суспільства. І воно важко дається. І роль великої конфесії має значення.
Варто прокоментувати — це не пост на тему в тренді. Це заклик до суспільного діалогу щодо критично важливої теми. На мій погляд, без оновлення всередині нашої історично найдавнішої конфесії складно бачити системне оновлення і народу, який у своїй інертній більшості йменується православним. І все це особливо прикро в час шаленої секуляризації. Мова більше не йде про якусь панівну конфесію, мова йде просто про виживання і майбутнє церкви.
Хоча… якщо вони (православні, ПЦУ) бачать себе виключно бюро ритуальних послуг (похрестив, повінчав, поховав) — то вони будуть ще довго і масово мати попит. І для цього реформ не треба…
Такі от думки й біль, бо зараз через православ’я (і справедливо) Христове ім‘я буде зневажатись у нашому суспільстві (його секулярнішій, але освіченішій частині), яке лише трохи відійшло від зневаги через Мунтяна. Наслідок — болючий для Церкви, бо, кажучи медійною мовою, репутаційні втрати дуже шкодять головній місії Церкви: для кожної епохи й суспільства явити рятівне світло Христа Спасителя.
Читайте також:
Дай Господи Боже твоїм живим учням своїми життями й добрими справами являти Тебе народу, якому треба жива віра.
Джерело: rmikola.com