«… А їхнього страху не бійтеся, і не тривожтеся!» (1 Петра 3:14 б).
Ніколи раніше не звертав увагу на таке дивовижне словосполучення: «страху не бійтеся».
Коли я став вивчати філософію Хайдеггера, то зустрів у нього таку думку: Боятися страху – ознака несправжнього існування. Da sein und man. Термін «ман» в німецькій мові виступає як суб’єкт у невизначено-особистих пропозиціях. Перебування у світі «ман» – це, за Хайдеггером, такий спосіб існування особистості, коли вона мислить, відчуває і поводить себе «як всі» (порівняйте «всемство» Достоєвського), не обираючи в кожній ситуації свого справжнього шляху. «Ман», по Хайдеггеру, вороже свободи людини, перешкоджаючи людську творчу діяльність та знеособлюючи людину.
Проблемою християн якраз може бути проблема «всемство». Ми боїмося події, в якій будемо боятися.
Багато хто боїться страху і боязнь страху – це основний посил їх молитов. Все молитовне життя цих людей побудоване навколо страху. Вони вважають те, чого немає, в той час як Слово Боже говорить: «Чого немає, того не можна вважати».
Нам потрібно боротися з тим, що нас знеособлює, з тим, що призводить у тваринний стан переляку.
Не бійтеся якогось страху, не бійтеся страху когось, якихось людей, не бійтеся діагнозів, яких немає, не бійтеся залякування, не дозвольте собі прийти в стан збентеження.
В молитві ми можемо звільнитися від емоційної напруги. Апостол Петро знав, про що говорив. Одного разу в ніч перед своєю стратою він заснув. В оповіданні Жан-Поль Сартра «Стіна» головні герої, чекаючи розстрілу, всю ніч не спали. Але Петро спав, абсолютно довіряючи Богові, і вночі ангел Господній вивів його з в’язниці.
Давайте дивитися на Христа під час шторму, і тоді ми подолаємо «всемство», і, як Петро, зможемо піти по воді, пройти над чимось бурхливим, бентежливим і страхітливим.
Автор: Екзистенція
