Блог Сергія Головіна

Місія у культурному контексті

Як Христос виконав Свою місію? Він зробив це, уподібнившись до людини! Бог-Син, маючи одну природу з Отцем і споконвічно перебуваючи з Ним у славі, став у всьому, як людина – представник конкретної епохи, конкретного народу, конкретної культури.

Апостол Павло доніс до нас віршований фрагмент, який, швидше за все, співали в ранньохристиянській церкві як гімн:

«Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним,але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина» (Филип’ян 2:6,7).

Якщо уподібнення людині полягає у втіленні спасенної місії Христової, то, тим більше втілення спасительної місії Його Церкви полягає в уподібненні тим, кому вона несе звістку спасіння. Ось як відображено цей підхід у стратегії місіонерського служіння апостола Павла: « Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати. Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати. А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником» (1 Коринтян 9:19-23).

Ключове поняття тут – спільник. Не оповідач, не поширювач буклетів, не зазивала на збори, а сам – частина Євангелія, «ходяча Добра звістка». Адже і Христос був не просто глашатаєм Благої Вісті. Він, власне, і був цією Благою Звісткою. Найважливішою складовою Його проповіді було не тільки те, і навіть не стільки те, чого Він навчав, а те, Ким Він був. І це підтверджувалося тим, як Він жив. Христос є єдиним справжнім зразком місії. Всі інші моделі адекватні лише тою мірою, як вони є Його відображенням.

Тільки уподібнюючись до своїх слухачів, місіонер уподібнюється до Христа. Тільки так він стає співучасником євангелії. Зрештою, лише уподібнюючись до слухачів, місіонер справді стає місіонером.

У біблійних текстах представлений цілий ряд культур – давньосхідна, давньоюдейська, вавилонська, єгипетська, грецька, римська. Книги, що становить Біблію, дуже різні за жанрами: це й історичні хроніки, і законодавчі кодекси, і збори мудрих висловів, і поезія, і листування, опис таємничих видінь, і повчальні історії. Їх створювали близько сорока різних авторів, які писали трьома різними мовами (давньоєврейською, арамейською та грецькою) і жили на трьох континентах (в Європі, в Азії та в Африці). Це були царі, вельможі, пастухи, військовополонені, воєначальники, ремісники, виночерпії, рабини, лікарі, історики, чиновники, податкові інспектори – люди різних професій, різного культурного рівня, у різних країнах. Більшість із них не знала і ніколи не бачила, а найчастіше – і не підозрювала про існування один одного. Щобільше, вони жили в різний час протягом як мінімум півтори тисячі років. Про яку культурну одноманітність біблійного змісту може йтися?

Поширюючись далі від Єрусалиму, вчення Христове постійно стикалося з новими культурами. Ми можемо бачити, як контекстуалізується Блага Вістка вже на сторінках Нового Завіту. За змістом вона – єдина та незмінна. Але, залежно від історичного та культурного контексту, вона вдягається у різні формулювання. Блага Вістка, що поширюється Ісусом в Євангеліях, звучить так: наблизилося Царство Небесне (Матвій 3:2, 4:17, 10:7). Але згодом ми цього формулювання не зустрічаємо ні в Діях, ні в апостольських посланнях. Чому? Та, бо з Воскресінням Христа Царство Небесне вже настало! Цар зацарював і вже царює через тих, хто прийняв Його підданство! І та сама Блага Вість спасіння знаходить нове формулювання: Ісус і є Христос, довгоочікуваний Месія.

Але цим справа не закінчується. Блага Вістка починає поширюватися в спільнотах язичників, для яких слова «Христос» або «Месія» – набори літер, що нічого не значать. «Ісус Христос» для них – просто стійке словосполучення, подібне до імені та прізвища (як, втім, і для багатьох наших співвітчизників). Так, римський історик Свєтоній пише про імператора Клавдія: «Оскільки євреї постійно влаштовували заворушення з навчання Хрестуса, він вислав їх з Риму» (про це ми читаємо і в книзі Дії 18:2). Йому як язичнику була незрозуміла суть месіанських дискусій. Він вважав, що йдеться про когось, який проживав у Римі, і пише його «ім’я» на латинську манер – «Хрестус». У цьому контексті Блага Вістка знаходить нове формулювання: Ісус Христос є Господь (це християнам часто, не розібравшись, і намагалися поставити як заклик до зміщення цезаря).

Наша власна культура теж багато в чому відмінна від юдейської культури періоду Другого Храму, і багато біблійних образів може мати для нас зовсім не те саме значення, що для перших читачів новозавітних текстів. Поширюючись «навіть до краю землі», Євангеліє продовжує стикатися з новими культурами. І місія Церкви – нести Благу Звістку, долаючи культурні відмінності.

Наше завдання – не руйнувати культуру, в яку ми несемо Боже слово, а стати агентами спокути цієї культури на славу Царства.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Дивіться також
Close
Back to top button