Одного разу я зустрівся з колегою, пастором з Бразилії, якого багато років не бачив. Після обіймів він мене запитав: «Друже, як сім’я, як діти?». Я відповів, що все добре, але дітей ще немає. Те, що я почув у відповідь, перевернуло мій світ: «Чи не хочете ви когось усиновити? Я маю чотирьох дітей, троє з них усиновлені. Це величезне благословення».
Я зніяковів, сухо сказав, що усиновлення не для нас. Але пастор Роберто був наполегливим: «Коли одна з наших названих дочок пішла в перший клас, на першому занятті вчителька попросила всіх дітей намалювати себе в животику мами під час вагітності. Коли наша дочка розповіла нам про це, ми з нетерпінням хотіли подивитися на її творчість. Вона намалювала мою дружину з величезним серцем, а в середині – саму себе. І додала: «Моя мама народила мене у своєму сердечку!».
Але я, як справжній пастор, не всьому відразу вірю. Попри те, що моя дружина давно говорила мені про усиновлення, я все одно думав, що це не наш шлях. Згодом, через кілька місяців, ми з дружиною зустрілися з колегами-місіонерами, які служать в Латвії. Дружина місіонера, не знаючи нічого про нашу попередню розмову з пастором Роберто, розповіла випадок зі свого життя. Їхня сім’я відвідувала одну церкву. Коли жінка змінювала підгузник своєї молодшої дочки, до неї підбігла дівчинка трьох-чотирьох років і спитала: «Тітко-тітко, а де народилася ваша дочка? У животі або сердечку?» Не чекаючи відповіді, вона додала: «Тому що моя мама народила мене в сердечку». Ці дві історії назавжди змінили наше життя.
- Яких змін потребує сфера усиновлення в Україні?
- Скільки дітей в Україні є сиротами: статистика усиновлення
Тоді ми разом з дружиною вперше запитали у Бога: «Господи, ми десять років не маємо дітей, що Ти хочеш від нас?» І Бог відразу відповів: «Ваше безпліддя – це не вирок, а інший шлях до батьківства. Дві маленькі дівчинки навчили мене, сорокарічного дядька, однієї простої істини: народити можна в животику, народити можна і в сердечку. Те й інше називається батьківством.
Далі Бог почав писати нову сторінку нашого життя. На шляху від безпліддя до батьківства нам довелося вивчити кілька різних уроків. Дозвольте поділитися тільки найбільш важливими.
Урок перший: не став Богу умов
Визнайте той факт, що Божий шлях набагато кращий, ніж ваші плани або мрії. Проблеми починаються тоді, коли ми починаємо з Богом торгуватися: «Даси мені це, а я дам це». І я поставив Богу умову: якщо забезпечиш нас власним житлом, тоді ми візьмемо дитину. І Бог чотири роки мовчав. На десятий рік нашого подружнього життя Бог мене зламав. Я прийняв те, що моя дружина вже давно зрозуміла – слідування за Богом повинно бути безумовним. Бог не любить, коли ми з Ним торгуємося. Він цінує тих, хто за Ним слідує. Безумовно. В чому суть? Щасливий не той, хто щось отримує від Бога, а той, з ким Він йде шляхом!
Другий важливий урок: зроби все, що залежить від тебе сьогодні, щоб завтра не застало тебе зненацька
Не маючи власного житла, ми почали готувати документи на усиновлення. І знаєте, що Бог зробив? Він дав нам власне житло. І зробив це саме тоді, коли ми від цього відмовилися. Іноді ми готові взятися за справу лише тоді, коли зміняться обставини. А коли зміни відбуваються, ми до них не готові. Тому готуйся вже і зараз. Не дарма написано: «Якщо будеш вірним у малому (тепер), тоді поставлю тебе над великим (завтрашнім)».
Третій урок: спостерігай
Коли ми стали на шлях усиновлення Бог потроху готував наші серця до змін. Ми просто стали звертати увагу на те, що навколо відбувається. Ми спілкувалися з людьми, які вже мали подібний досвід. Слухали їхні історії, дізнавалися про переваги і недоліки, на що потрібно звертати увагу, а що є другорядним. Наприклад, я сумнівався, чи зможу полюбити «чужу» дитину. Знаєте, яку я отримав відповідь? Є три типи вагітності: перша – планована; друга – небажана; третя – вагітність серця. Це і є усиновленням. Біблія говорить, що ми усиновлені Богом. А усиновлені – це свої, а не чужі. Спостереження допомогло нам упевнитися в правильності обраного шляху.
Урок четвертий: відкрито говори на цю тему і призивай до молитви близьких людей
Як кажуть соціологи, ми, слов’яни, живемо в «культурі сорому», де не заведено говорити відкрито про свої проблеми. Ми з дружиною помітили, що вперше в житті почали вільно говорити на тему батьківства, і від цього нам стало легше. Ми перестали відчувати себе обділеними й нещасними, а просто іншими. Ми не хотіли, щоб нас жаліли, а молилися. У нас зник страх, і ми не переживали, що про нас скажуть люди. Наша домашня група стала для нас великою підтримкою. Ми поговорили з батьками, розповідали про свої наміри. Ми просто почали просити близьких людей молитися, щоб Бог явив Свою волю.
Ще один урок, даний нам Богом: коли прийде той день, не бійся, а дій
Ми молилися про те, щоб усиновити маленьку дитину. Ми готували документи і стали в чергу; нікого не шукали, ні з ким і ні про що не домовлялися. Але одного разу до нас прийшли і сказали, що скоро народиться дитина, яку хочуть віддати тільки віруючим. Я, як завжди, в це не повірив. Мовляв, нас хочуть використовувати, вагітна жінка потребує допомоги тощо. Ми з дружиною вирішили, що допоможемо їй, а коли народиться дитина, мама, яка заплуталася, її прийме і все буде добре. За два місяці до дати народження, о 7 ранку задзвонив телефон. У мами біль в животі, почалися передчасні пологи. І ось я, «крутий» пастор і проповідник, лежу в ліжку і думаю: «Що я накоїв? А воно мені треба? А чи зможу я далі спати скільки захочу? ». Поки пастор-егоїст приходив до тями, його дружина почала діяти. Допомагати в усьому, що було необхідно.
Дівчинка народилася на сьомому місяці, вагою трохи більше півтора кілограма. Вона мала величезні ризики для здоров’я, і лікарі почали лякати страшними наслідками. Але Бог зробив чудо. Вона вижила. Наше життя в корені змінилося. Так ми стали батьками. Страх притаманний людям, але якщо йому вірити, нічого в цьому житті не доб’єшся. А любов проганяє страх, бо вона діє.
І шосте, останнє, чим хочемо з вами поділитися: Бог має витончене почуття гумору
Коли ми довіряємо свою історію Богу, Він робить набагато більше, ніж ми мріємо. Коли наша дочка трохи зміцніла, десь в п’ять тижнів ми понесли її на молитву.
Всією сім’єю ми вчилися її купати, по черзі давали їсти, міняти підгузки. Щодня нас відвідувало безліч близьких людей, тому що бездітні Шміліховські нарешті стали батьками
Одного пізнього суботнього вечора, коли дочка спала, дружина покликала мене в ванну. Приходжу і дивлюся: на раковині лежить тест на вагітність, а на ньому дві рисочки. Питаю: «Що це?». Дружина відповідає: «Не знаю!». Ми сотні разів робили цей тест. А тут … Я знову подумав, що це помилка. На наступний день з тих, що були в аптеці, купили два найдорожчих тести. Обидва показали дві рисочки. Я подивився на небо, і сказав Йому: «Ти маєш почуття гумору!» Всупереч діагнозу медицини, ми завагітніли й народили сина. Так за десять місяців ми стали батьками двох прекрасних дітей.
Нашим дітям зараз три і чотири рочки. Якщо ви запитаєте у нашої дочки, де вона народилася, вона вам відповість, що в сердечку! Її улюблений колір – рожевий, а малюнок – сердечко. Нещодавно ми у неї запитали: «Донечко, а що таке любов?», На що вона відповіла: «Сім’я». Тільки тепер, коли стали батьками, ми зрозуміли одну просту істину: те, що діти дають нам, значно більше того, що даємо їм ми.
Тобі не обов’язково повторювати нашу історію, але ти можеш написати свою. Шлях від сирітства до батьківства лежить через серце. Яка твоя історія? Де твоє серце?
[sc name=”futerblock” ]
