Інтерв'ю

«Ісус тут змінює пов’язки пораненим і втішає людей у біді…» – британська лікар-християнка розповіла про роботу польового шпиталю в Україні

Лаурі Дуглас-Беверидж 33 роки. Вона лікар і нещодавно повернулася до Великобританії після тритижневої служби в польовому шпиталі Samaritan Purse в Україні. Вона розповіла про драматичні події, свідком яких стала, а також про те, як віра надихала та підтримувала її.

Джерело: christiantoday.com

Наскільки те, з чим ви зіткнулися в Україні, відрізнялося від того, з чим ви, як лікар, щодня зіштовхуєтеся у Великій Британії?

Відмінності величезні. Люди мали досить екстремальні прояви хвороб, які насправді посилилися після того, як їм довелося тікати без ліків.

Поєднання необхідності подорожувати протягом декількох днів, травм та затримок з отриманням лікування призводить до інфекції або ускладнень, які потенційно потребують хірургічного втручання.

Однак в той же час люди залишаються людьми, де б вони не перебували, дає людям надію часто одне й те саме – виявити доброту та співчуття, просто приділити кілька хвилин, щоб вислухати когось і допомогти йому відчути себе почутим.

Ви боялися йти до зони бойових дій?

Я думаю, що деяке побоювання є нормальною реакцією, але мене заспокоїло те, що я там із чудовою організацією, яка робить все можливе, щоб убезпечити нас та пацієнтів, наскільки це можливо.

У нас із чоловіком було сильне почуття миру, тому що я відчувала, що це те, до чого я покликана. Це давало мені спокій, попри те, що ситуація була вкрай складною.

Крім всіх фізичних труднощів, яких емоційних збитків завдає війна пацієнтам, з якими ви зіткнулися?

По-різному. Одні у дуже тяжкому емоційному стані. Інші потрапляють у якесь заціпеніння, просто не можуть зрозуміти, що відбувається навколо них. У третіх це проявляється лише на рівні фізичних симптомів.

Останнє особливо характерне для деяких дітей, які приходили з болями у животі чи поганим самопочуттям, і насправді це не було проблемою зі здоров’ям – вони просто відчували фізичні наслідки психологічної травми. У мене є двоє маленьких дітей, тому було дуже важко бачити, як відбиваються на малюках наслідки побаченого.

Ось де пасторська частина служіння Samaritan Purse особливо потрібна, і це один із найважливіших способів підтримати пацієнтів.

Те, що ви християнка, вплинуло на ваше рішення поїхати й чи це підтримувало вас, коли ви знаходилися там?

Абсолютно. Я відчувала, що маю практичні медичні навички, які я можу застосувати в цій ситуації, але було почуття покликання до чогось і почуття спокою, про яке я говорила раніше.

Ми з чоловіком говорили про це, коли з Samaritan Purse зателефонували та запитали, чи може хтось із медиків поїхати. Було просто почуття спокою, і ми разом помолилися за це і вирішили, що якщо Бог хоче, щоб я була саме там, то треба це зробити. Тож це було наше спільне рішення, ухвалене з вірою.

Коли я була там, то насправді відчувала себе слабкою, але знала, що можу покластися на силу Божу. Щодня ми починали як команда, приділяючи час спільній молитві та поклонінню.

Ми дбали про людей з усієї країни та різного походження, але ця можливість зібратися разом і попросити Бога використати нас була приголомшливою. Це нагадувало нам, що справа зовсім не в нас, а в людях, про яких ми дбали.

Деякі люди можуть сказати: «Де у всьому цьому Бог?» Чи були у вас моменти, коли ви могли побачити Бога серед стількох трагедій?

Особисто я щодня бачу дію Бога у ситуаціях, коли не має бути жодного позитивного результату, але він є; де на папері здається, що все втрачено, але є радість та надія.

Я думаю, що багато хто з тих, з ким ми зустрічалися, повністю покладалися на віру в те, що Бог дасть хороші дні, і вони були повністю зосереджені на тому, що прийде. І це справді надихає…

Було відчуття, що Святий Дух присутній там. Ісус приходить у самий епіцентр болю та сліз, змінює пов’язки пораненим, допомагає мити ноги людині, яка не в змозі навіть зняти шкарпетки. Він там, втішає людей у ​​біді, і у нас був привілей бути Його руками та ногами.

Що з цього служіння глибоко залишиться у вашому серці?

Мене дуже надихнули та навіть кинули мені виклик перекладачі, з якими ми працювали. Всі наші перекладачі були українськими чоловіками та жінками, і більшість із них самі були переміщеними особами, тому багато хто з них уночі спав на підлозі місцевих церков або в шкільних залах, а потім приходив служити й працювати з нами вдень.

Багато хто з них так багато втратив сам, але був так відданий справі служіння своєму народу, виявляючи любов, співчуття і надію.

Одна з наших перекладачів поділилася, що двоє її племінників розминулися з рештою членів сім’ї, намагаючись тікати з території бойових дій. Але вона нічого не говорила про це і весь цей час продовжувала підбадьорювати та надихати інших.

Вона мала стільки трагедій, але вона зосередила всю свою увагу на людях там, у лікарні. На щастя, її племінникам та іншим членам сім’ї вдалося благополучно вибратися на Захід.

Але це самовіддане ставлення – те, що я бачу в характері Христа, і це те, в чому хочу вдосконалюватися, вчитися і продовжувати у своєму повсякденному житті тут, – самовідданість і невпинна надія.

Зараз ви благополучно повернулися до Великобританії. Як християни можуть молитися за поточну роботу польового шпиталю Samaritan Purse?

Бог більше, ніж навіть найскладніші ситуації, і багато разів до цього Бог змінював серця людей, які йшли дуже темним шляхом.

Насамперед я думаю, нам потрібно молитися про те, щоб Путін і російський уряд мали момент «Дороги в Дамаск».

Моліться за постійну підтримку народу України та Samaritan Purse, які готові залишатися там стільки, скільки потрібно. Моліться за команду, яка працює там, щоб вони мали сили й ресурси на те, щоб продовжувати піклуватися про людей і любити їх.

І моліться про надію на майбутнє прекрасної країни із чудовими людьми.

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Євген Коновальчук

Новинний редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Студент Запорізької Біблійної Семінарії. Навчався в Запорізькому національному університеті на факультеті "Журналістика", спеціальність "Видавнича справа та редагування".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button