Воланд не тільки головний персонаж «Майстра і Маргарити». Як особистість, він – його кращий персонаж. Всякий раз, коли він тимчасово залишає сторінки роману, відразу ж починаєш очікувати його наступної появи. Всі інші персонажі, як би віртуозно не були вони прописані, банальні. Майстер – невдаха, не написав нічого іншого за все своє життя, Маргарита – незадоволена життям і розпещена побутовою розкішшю міщанка, яка намагається побудувати власне щастя на подружній зраді. Але вони, принаймні, щирі. Решта ж учасників подій – брехуни, злодії, хабарники, лицеміри, пройдисвіти. І тільки Воланд яскраво виділяється на загальному тлі.
Ним неможливо не захопитися. Володіючи неперевершеною чарівністю, безмежною ерудицією, вишуканим тактом і неймовірним почуттям гумору, він – саме втілення спокуси! Бо хто купився б на спокусу, якби вона була очевидною гидотою? Гордою самотньою фігурою височить Воланд серед пройдисвітів і негідників. Він завжди говорить правду. Ну, майже правду. Ну, майже зовсім правду. Починаєш навіть забувати, що істина – поняття абсолютне, а «майже правда» – найпідступніша форма брехні (чим більше в ній відносна частка правди, тим лукавіша брехня).
І в Писанні, і в романі Булгакова сатана віртуозно маніпулює навіть біблійними текстами й фактами. А якщо факти збігаються, перекручуються їх зміст, значення, цілі, мотиви. Як сказав Григорій Сковорода: «Шлях Божих слів перетворюєш в лукаву свою стезю» («Пря бісу зі Варсавою»).
Воланд, слідом за Михайлом Берліозом, радо погоджується з висновками Канта: в області розуму ніякого доказу існування Бога бути не може. Адже це ж – правда! Доказів, в строгому значенні цього слова, немає, і не може бути. Творіння не в змозі пізнати Творця, якщо Той Сам не відкриє Себе Своїм створінням.
Прийняти це одкровення можна виключно вірою. Якби Бога можна було б довести, як, скажімо, теорему, місця для віри просто б не залишалося. Саме віри й очікує від нас Творець. Але є два великих «але».
По-перше, відповідно до тих же самих висновків Канта, в області розуму ніякого доказу неіснування Бога тим більше бути не може! Більш того, щоб заявляти про абсолютне неіснування чого б то не було за межами нашого досвіду, потрібно володіти атрибутом всезнання, тобто, по суті, бути подібним до Бога, Якого, як стверджується, немає. Про це герой роману скромно замовчує.
По-друге, віра ця не повинна бути сліпою, позбавленою будь-якої підстави. Хоча пізнати Самого Бога ми самостійно не можемо, ми можемо досить багато дізнатися про Творця, досліджуючи Його творіння. «Бо, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу думанням про твори стає видиме» (Римлян 1: 19,20). А раз ми говоримо про якісь властивості, ми тим самим за визначенням свідчимо про наявність якоїсь Сутності, Яка цими властивостями володіє.
Читайте також:
Свідоцтв існування Бога – безліч. Їх можна класифікувати, розділивши на добрий десяток категорій. Просто коли богослови докантівских часів використовували слово «доказ», вони аж ніяк не мали на увазі те, що, скажімо, розуміють під цим математики. Вони вживали поняття, скоріше, в юридичному сенсі, припускаючи достатню обґрунтованість аргументації або досить вагомі для винесення вердикту свідоцтва. Так що коректніше говорити не про докази, а про свідчення або аргументи на користь буття Божого.
