Блог Сергія Головіна

Громадянин християнин

Початкове значення слова «громадянин» – городянин, житель міста. В античні часи впливове місто (по-грецьки – «поліс») мало органи самоврядування. Практично – було «державою в державі». Належність до полісу («міська прописка», як би ми сказали сьогодні) накладала певні зобов’язання, так само як і давала ряд переваг, в залежності від статусу міста.

Наприклад, в апостола Павла було подвійне громадянство. Він був «громадянин відомого міста в Кілікії» Тарсу, а також – римським громадянином (Дії 21:39, 22:25). Тарсянське громадянство надавало апостолу право публічних виступів. Римська ж «прописка» давала йому податкові пільги, захист від тілесних покарань, імунітет від переслідувань за місцевими законами (право апеляції до суду кесаря). І, як ми бачимо з книги Дії апостолів, Павло цінував свій громадянський статус і, в разі необхідності, не упускав можливості скористатися правами, що виникають з нього.

Відповідно, під словом «політика» спочатку розумілося організація життя самоврядного поліса. У зв’язку з цим розрізняли два типи містян. Громадянин, який дбає про добробут міста, що бере участь в суспільному житті, що бере участь в народних зборах, який голосує на виборах називався «політес».

Той же, хто жив у відриві від суспільного життя, не брав участі в загальних зборах громадян і цурався будь-яких форм державного і громадського управління, звався «ідіотес». Саме звідси пішло слово «ідіот», нині означає розумово відсталу людину. Бо кого в здоровому глузді не буде хвилювати, як буде його дітям – доведеться їм жити в умовах процвітання і справедливості, або ж – занепаду і беззаконня.

Проте, у зв’язку з цим нерідко доводиться чути, що ми, мовляв, – члени Церкви, народ Божий, і тому – яке нам діло до політики? Чому нас, громадян Небесного Єрусалима, повинні хвилювати проблеми давно приреченого Вавилона? Але саме до Божого народу, який опинився в Вавилоні, звернені слова пророка: «Так говорить Господь Воїнств: “Дбайте про добробут міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єремія 29: 7).

Біблія рясніє прикладами громадської та державної діяльності людей Божих в безбожних країнах – аж до вищих рівнів влади. І це незмінно забезпечувало цим країнам благоденство. Так, Йосип був правителем в Єгипті (так само як і Мойсей до своєї втечі звідти), Даниїл – у Вавилоні, Мордехай – в Мідо-Персії. Та і язичники, пізнавши істинного Бога, не залишали своїх державних повноважень. Неєман залишався воєначальником царя Сирійського, етіопський вельможа – хранителем скарбів своєї цариці, Сергій Павло – проконсулом Кіпру, Ераст – міський доморядник в Коринті.

Схожі статті

Читайте також:

Якось раз Кейптаунського архієпископа Десмонда Туту, який отримав Нобелівську премію миру за боротьбу з апартеїдом, запитали: з якого дива він, служитель церкви, зайнявся політичною діяльністю? «Хто намірився стверджувати, що релігію не потрібно змішувати з політикою? – була відповідь, – І на яку Біблію, дозвольте запитати, він спирається?».

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Одне повідомлення

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button