День 25 лютого 2022 року у центрі Європи для тебе став днем болю. Тому що почало приходити усвідомлення.
Вчора ти відбивався від себе думкою, що треба просто протриматись і пережити цей день. А сьогодні зрозумів, що то не день.
Почало приходити усвідомлення того, як моторошно вчинили з твоєю країною та з мільйонами життів, включаючи твоє. Що не буде, як раніше; що тепер небезпека і невідомість з тобою пліч-о-пліч; що тисячі людей довкола змушені зараз виживати, поки не знаючи, де і як. Боляче.
Але знову читаєш у 30-му Псалмі з Писання: «Ти і є скеля моя і фортеця моя, веди й направляй мене заради імені Свого. Визволи мене від сіток, що таємно розставили мені, – Ти притулок мій! В руки Твої віддаюся: Ти не раз рятував мене, Господь, Бог істини!». Це було написано тисячі років тому, але ти й сьогодні говориш своє «амінь».
Вночі ти був такий вдячний, що в тебе в бомбосховищі є матрац (пощастило), що в періоди затишшя ти можеш пити чай, молитися в оточенні віруючих і чути від них: «Досить з тебе новин, ділимо шоколадку і йдемо спати».
І ти думав про людей, що сидять просто на підлозі в метро за сто метрів від вас, обійнявшись з дітьми й розгубленістю. Про тих, хто зараз ризикує життям заради миру, хто не хотів цієї війни. Боже, збережи.
Близько 5-ї ранку ти почав чути часті вибухи. Не зрозуміло, близько вони чи далеко. Але ти відразу згадуєш гарний Київ і центр, яким не міг налюбуватися. Боже, що від цього залишиться після цих вибухів?..
Непробивний тато прочитав твої вчорашні нотатки та плаче. Він на Луганщині й ніхто не знає, що буде з цією територій завтра.
Мама з малими вже понад добу добирається із Києва на Закарпаття, кілометрові затори просто скрізь.
Їдете Києвом у той момент, коли оголошують повітряну тривогу. Дивитеся у сіре небо з надією нічого там не побачити. Хтось біжить у метро, хтось із дітьми на узбіччі гальмує попутки «просто кудись». Хаос.
Брат за кермом: «ну як у нас справи, наше місто сьогодні розбомбили. Ми з Києва на західну їдемо вже 16 годин і ми не близько, з малими, пробки по 3 години. Я вже не витримую».
Але насправді витримує, бо Бог поряд.
Читаєш новини та бачиш, як вас зараз підтримує півсвіту. Радість, надія. Бачиш, яким єдиним механізмом наразі стає ваша країна. Поранена, але чудова. Починаєш вірити, що все-таки зможеш побачити свій будинок.
Читайте також:
Він стільки разів рятував, для Нього немає нічого неможливого. У Богу є найбільша надія світу, і, якщо в тебе її зараз немає, саме час її знайти.
