Інститут хресних — забутий ресурс подолання демографічної та духовної кризи
Широкомасштабна війна РФ проти України призвела до катастрофічних демографічних наслідків.
Як відомо, у 2024 році коефіцієнт народжуваності в Україні становив 0,7 — тоді як для нормального демографічного розвитку він має бути не менше ніж 2,7. Більшість провідних світових аналітичних організацій у своїх останніх дослідженнях визнали, що показник смертності в Україні є одним із найвищих, а показник народжуваності — найнижчим у світі.
За даними ООН, понад 8 мільйонів українців (передусім жінок і дітей) стали біженцями лише за останні два роки. Водночас сотні тисяч українських чоловіків загинули або були поранені, захищаючи нашу землю. Тисячі дітей залишилися без повноцінної батьківської опіки, підпали під деструктивний вплив соціальних мереж і небезпечного оточення, втрачаючи орієнтири для щасливого майбутнього.
На тлі наслідків війни активізуються негативні соціальні явища — дитяча наркоманія, алкоголізм, підліткова злочинність, ігроманія, тютюнопаління, участь у суїцидальних групах. Ці тенденції набувають нових загрозливих масштабів.
Щороку підлітки вчиняють тисячі злочинів, третина з яких — тяжкі або особливо тяжкі. За неофіційними даними, в Україні понад 2 мільйони наркозалежних. За висновками ООН, країна, у якій понад 7% населення вживають наркотики, приречена на деградацію й занепад.
На тлі цих загрозливих тенденцій гостро постає питання — як сформувати позитивний морально-етичний фундамент молоді, без якого неможливе ні демографічне, ні економічне відновлення України.
На жаль, інституцій, здатних виконувати таку місію, обмаль. Потенційно позитивними є сім’я, дошкільна освіта, школа. Потенційно небезпечними — вулиця, медіа. Вплив штучного інтелекту ще потребує аналізу.
Інститут сім’ї перебуває у глибокій кризі. Довоєнна статистика показувала, що на два шлюби припадало 1–1,5 розлучення. У 2024 році кількість розлучень в Україні майже дорівнювала кількості укладених шлюбів: за даними Міністерства юстиції, торік українці уклали 150,2 тисячі шлюбів, а кількість розлучень сягнула 141,8 тисячі.
Навіть у сім’ях, які зберегли єдність, не все добре. Війна, економічна криза, емоційне виснаження — усе це не сприяє позитивному впливу на дітей. Розвиток технологій і безконтрольний доступ до них робить процес формування особистості підлітка практично некерованим.
Шкільні вчителі живуть у тому ж суспільстві, де панують нерівність, корупція, шахрайство, жорстокість. За відсутності доброчесних політичних лідерів учителям важко пояснювати підліткам, що таке чесноти, адже самі вони бачать, що чесність в українському суспільстві часто не веде до визнання, а навпаки — до маргіналізації.
Якби не вторгнення РФ у 2022 році, можна було б сказати, що це — реальний стан суспільства, який сприймається як норма. Але війна показала всю слабкість і внутрішню спустошеність держави: збагачення на злиднях пенсіонерів, зруйнована до рівня сировинного придатку високотехнологічна економіка, ненависть чи байдужість до співвітчизників, політичне роз’єднання між регіонами — усе це стало етапами нашого ослаблення.
Тому, якщо в інтелектуальних і духовних еліт країни ще є розуміння необхідності виховати покоління, яке не проміняє гідність і честь на підлість навіть заради збагачення, потрібно знайти дієві важелі позитивного впливу на молодь — навіть у часи війни.
Чи всі можливі інституції ми визначили? Окрім сім’ї, освіти та школи, є ще одна інституція, що має колосальний потенціал — християнська Церква.
Україна історично сформувалася як християнська країна, народ якої прийняв християнство за князя Володимира Великого. Київські князі, козацтво, учасники визвольних рухів XX століття — усі вони черпали силу з християнської віри, яка формувала етичні норми, прагнення до свободи та милосердя.
За статистикою, до 80% українців вважають себе християнами — а це десятки мільйонів людей. І більшість належать до конфесій, де дітей хрестять змалку. І тут виникає питання — чи не є потенціалом для морального відродження інститут хресних батьків?
Сьогодні хрещення здебільшого має традиційне або соціальне, а не духовне значення. Церква виконує заповідь Христа, але батьки та хресні часто не усвідомлюють, яку відповідальність беруть на себе — виховати дитину у вірі та довести її до пізнання Бога.
У християнських Церквах, які практикують хрещення немовлят, хресні мають назву «воспрєємники» — тобто ті, хто приймає дитину перед Богом, Церквою та батьками й бере відповідальність навчити її вірі, слухняності та чеснотам. Про цю практику писав ще Тертуліан у II столітті.
Живе християнство — це віра, підтверджена ділами, прикладом, любов’ю до Бога, ближніх і Батьківщини.
На жаль, після десятиліть атеїзму радянського періоду інститут хресних втратив свій глибинний зміст. Хрещені батьки перетворилися здебільшого на друзів родини, а не духовних наставників. Але бути другом і бути наставником — різні речі.
Щоб навчати, потрібно мати віру, досвід, моральний авторитет.
Чи можна відродити цей духовно-соціальний інститут, який пронизує все українське суспільство? Так, але це потребує переосмислення мільйонами українців — усвідомлення власної відповідальності перед Богом і перед тими, кого вони називають своїми хрещениками.
Діти мають право спитати своїх хресних: що світлого, доброго та вічного вони внесли у їхнє життя? І батьки мають право спитати себе: чи не втратили ми щось цінне, що може стати фундаментом формування морально стійкої людини?
І нарешті, питання до самої Церкви: чи готова вона взятися за велику працю — нагадати людям про їхню відповідальність, навчити мільйони українців вірі, чеснотам і власним прикладом показати глибину християнського вчення?
Якщо всі ці складові поєднати — ми отримаємо рух віри та чеснот, який передаватиметься від віри до віри, від покоління до покоління.
Читайте також:
