Це завдання не зайняло багато часу і слуга скоро повернувся:
Пура замовк, бо почуття страху і роздратування перемішалися в ньому. Він не знав що ще говорити і як реагувати. Зрештою він підійшов до Гедеона, який дивився на стовпи диму в таборі мідіянітян, яких було в 10 разів більше ніж всієї ізраїльської армії.
Пура порушив тишину і тихо сказав:
– Навіть якби ці триста були могутніми професійними воїнами, ми б все одно не здолали 100 000 армію.
Він витримав паузу і вже голосніше і з запалом додав.
– Пане, Гедеон, але ці 300 не є могутніми воїни. Це звичайні фермери, рибалки та мисливці.
Вони обоє стояли мовчки і в тишині Господь проговорив до Гедеона: «Трьома сотнями мужів, що хлептали, спасу тебе, і дам мідіянітян у твою руку, а ввесь народ піде кожен на своє місце. (Суддiв 7:7)*
Тоді Гедеон запитав Пуру:
– Під час виходу Ізраїля з Єгипту, скільки могутніх воїнів треба було, щоб перемогти найсильнішу армію в світі біля Червоного моря?
Пура здивовано відповів:
– Жодного…
– Скільки треба було воїнів, щоб зруйнувати мури Єрихону, скажи мені Пура?
– Жодного… Я, здається зрозумів до чого ти ведеш.
Гедеон продовжував:
– В історії нашого народу, переможцями були не найсильніші воїни. Переможцями були ті, хто довіряли Саваоту і були слухняні Йому, незалежно від того наскільки нереальним здавалося завдання. Пура, Адонай сказав мені, що мідіянітяни будуть переможені і я вірю Йому. Він вибрав мене, наймолодшого в домі батька мого, з найнужденнішої тисячі в моєму племені, я не знаю чому, але значить такий Його план. Зараз Він вибрав лише 300 звичайних чоловіків і ми будемо слухняні Йому, а Він буде діяти. Коли наші вороги будуть переможені, тоді всім стане відомо Хто здолав їх, не Гедеон, а Бог Ізраїлів. Це Його війна.
Гедеон подивився на Пуру і з посмішкою сказав:
– Може Адонай хоче, щоб ми просто стерегли його багаж, а Він буде воювати?
Пура не посміхнувся. Йому було не до жартів, оскільки він все ще не міг повірити в щойно почуте. Він лише перепитав чи сказати решті поверталися, на що Гедеон схвально кивнув головою.
Пізно ввечері того дня, в маленькому наметовому містечку, Гедеон усамітнився, щоб помолитися. Будь-який план, щоб мобілізувати 300 чоловіків проти 100 000 армії здавався безглуздим і вартим насмішки.
Раптово, молодий полководець відчув присутність Всевишнього. Він схилився на коліна, його серце стало битися швидше і він почув як Господь сказав:
– Устань, зійди до табору, бо Я дав його в руку твою. А якщо ти боїшся зійти, зійди ти та Пура, твій слуга, до табору. І почуєш, що вони говорять, а потім зміцняться твої руки, і ти зійдеш до табору.
Гедеон повернувся в намет підійшов до сплячого Пури і легко штурхнув його в бік:
– Ходімо зі мною. – пошепки сказав Гедеон.
– Куди йдемо? – перепитав здивований і ще сонний Пура.
– В табір мідіянітян. Тільки ти і я. Адонай хоче нам дещо показати.
– Він геть з глузду зійшов… – пробурмотів Пура, але почав збиратися.
Під покровом ночі, пан і його слуга, тихенько прокралися до найближчого посту мідіянітян і причаїлися за величезним камінням. За декілька метрів від них сиділи два охоронці і про щось жваво розмовляли. Ось один з них сказав:
– Слухай, перед тим як мене розбудули йти на варту, мені наснився якийсь дивний сон…
– Ану розкажи. – сказав другий.
– Сниться мені сон, що по нашому таборі котиться величезна буханка ячмінного хліба і докочується аж до намету, та й збиває його так, що той перевернувся догори й розпався. Хм… До чого це? Не розумію…
Другий охоронець з сумом подивився на нього і сказав:
– Я знаю, що це означає. Це ніщо інше, як меч Гедеона, Йоашового сина, мужа Ізраїльського, Бог дав нас у його руку. Я знаю, що не повинен цього говорити, але ми програємо в цій битві. Можливо це відбудеться навіть цієї ночі… – сказав другий воїн і підкинув хмизу в багаття.
Гедеон та Пура з однаковим подивом подивилися один на одного від почутого і зміцнившись у вірі повернулися в табір. Вони підняли свою міні армію і скомандували: «Приготуватися до атаки. Ми виступаємо». Ще сонним солдатам роздали труби і глеки зі смолоскипами. Гедеон наказав за знаком усім запалити смолоскипи, трубити в сурми і кричати «Меч Господа та Гедеона» і це все, що вони робили…
Це здавалося був не просто програшний варіант молодого полководця, а просто безумство! Навіщо так здавати свої позиції? Це все одно що підійти до зграї сплячих вовків серед ночі й розбудити їх криком та світлом ліхтарика. Який божевільний зробить таке?
Однак сталося те, чого ніхто не очікував – мідіянітяни, воїни загартовані боями, злякалися. Достовірно невідомо що саме відбулося в стані ворога і хто першим почав сіяти паніку, можливо саме той охоронець, але в результаті цього кожен воїн намагався врятувати себе і тому обертав свій меч проти своїх же. Величезна 100 000 армія була розгромлена, а ті хто вижив, кинулися втікати. Жоден воїн з трьохсот єврейських “спартанців” не поліг в цьому бою, а той день назавжди ввійшов в історію ізраїльського народу як славна перемога Адоная.
Суть була не в Гедеоні і його унікальній стратегії, а в Господі Саваоті. Бог і сьогодні може та хоче діяти через людей, які довіряють Йому яким би безумним не здавався послух. Для тих, хто думає, що це неможливо запам’ятайте правило трьох Н, яким завжди керується Бог – НЕМАЄ НІЧОГО НЕМОЖЛИВОГО.
(Художній переказ історії з книги Суддів 7, Біблія)
