Чому нас навчили того, що це нормально, коли ми зазнаємо всіляких втрат або придушуємо в собі особистість? Невже роблячи так, ми повинні обов’язково догоджати комусь і хіба це допомагає нам ставати кращими, виконуючи волю і бажання інших людей в нашому житті? Невже Богу може догодити, щоб я не знав хто я такий, які дари і таланти маю і куди мені йти?
Замість того, щоб допомогти нам мати міцні і безпосередні відносини з Самим Богом, постійно хтось намагається зайняти і претендує на Його місце в нашому житті. Вказуючи, нав’язуючи і визначаючи, що Бог думає і як Він буде діяти у відношенні до нас і нашого життя. Нас настільки прив’язують до особистості, спікера, лідера, керівника, і змушують вірити в їх винятковість, що пізніше перетворюється в маніпуляцію нашим життям. Ми настільки звикли вірити людям, що починаємо сліпо довіряти їхнім обіцянкам, замість того, щоб перевірить на достовірність сказані ними слова або дослідити мотиви.
Ми так зайняті і загнані роботами, справами, бажанням догодити людям, що у нас не вистачає часу і сил перевіряти факти і приймати зважені рішення. Найсумніше у всьому цьому, то, що найчастіше коли ми очікуємо підтримки, допомоги і підбадьорення. Хоча б з боку як мінімум ближнього оточення, цього не відбувається, тому як, кожен зайнятий собою і своїми проблемами. З іншого боку ми настільки розпорошуємося, що це значить, “ми скрізь і з усіма, а саме ніде і ні з ким”. Прийшов час сфокусуватися і визначитися!
Список наших відповідальностей в мінливому світі постійно змінюється, немає стабільності і ясності в тому, що я повинен робити в першу чергу, а що після. Сім’я і виховання дітей, давно вже не в пріоритеті, хоча це найважливіше, що Бог доручив нам, і за що ми дамо звіт перед Ним. Щоденний пресинг і тиск з усіх боків ведуть до професійного вигорання і втрати бажання що-небудь змінити. І поки так буде тривати ні про яку ефективність, вплив і навіть особистісне зростання і говорити нема чого.
Але, якщо ми знайдемо в собі сміливість і відвагу бути самими собою, дізнаватися в кожному дні хто ми як “нове творіння у Христі”, що маємо і куди йдемо. Навіщо ми тут і яка наша мета, тоді маніпуляції і думка людей перестануть впливати на нас, наше життя, внутрішній світ і долю! Слово Самого Бога, покликане стати нашим пріоритетом і дороговказною зіркою в темряві і часи невизначеності. Якщо ми докладемо зусиль і дозволимо Творцю бути Господом нашого життя! Як би підбадьорюючи нас і надихаючи своїм прикладом ап. Павло говорить: «я не вважаю що досягнув, та тільки, забуваючи минуле, продовжую рухатися вперед, прагну до мети, до почесті вищого поклику від Бога у Христі Ісусі» (Флп. 3:13-14).
