Я не є вірусологом, я – богослов. І ситуація з коронавірусом цікавить мене, передусім, з моральної точки зору. Тож поділюсь деякими міркуваннями. Чому, на мою думку, християнин повинен серйозно віднестись до карантину?
1. Часто можна почути, що відсоток летальних випадків від коронавірусу є відносно невисокий (1-3%) і є інші хвороби, які мають ще більший показник, але чомусь через них на сполох не б’ють. А тому паніка навколо цього вірусу є штучною. Втім, тут є ще один фактор, який власне і вносить моральну складову. І це є заражуваність.
Рівень заражуваності в коронавірусу є, для прикладу, вдвічі більший, ніж у звичайного грипу. Інакше кажучи, ми знаємо, що поширюваність цього вірусу залежить від нас, від того, як ми поводимось. І саме це накладає на нас моральну відповідальність обмежити соціальні контакти. Ігнорувати цей момент – означає поступати безвідповідально. А це суперечить базовим принципам християнської етики.
- Як уберегтися від фейків про коронавірус
- 9 речей, які християнам не варто робити під час коронавірусної пандемії
[sc name=”futerblock” ]
Дякую за підняте питання, стаття досить влучна, незважаючи на втрату її актуальності у рік війни. Адже ми всі стали в один день цілком здоровими від коронавірусу і всі небезпеки звелися в нуль з початком повномасштабної війни. Проте я багато зустрічала подібного у мислені молодих люде серед християн. І моральна складова цього питання, часто, не бралася до уваги взагалі. Ігнорування подавалося під соусом Божого всевладдя, мовляв, не уникнути того, що і т. п. передбачено. Таке турботливе розуміння та відповідальне ставлення, в подальшому, змінило і наше ставлення до інших заразних захворювань. І, хоча, я й сама вважаю, що пандемію, таки, “роздули” до гігантських розмірів та “підігнали” до потрібного впливу й сприйняття у світовій спільноті, проте бережне ставлення любові до ближнього ніхто не відміняв. І вирішувати, хто має право на життя аж ніяк не в компетенції людини та є актуальним моральним викликом і сьогодні.