Блог Михайла Черенкова

«Вона була частиною минулої епохи»

Що трапилося з ЄААА?

Війна Росії проти України зруйнувала не лише будинки та життя мільйонів людей, а й відносини між країнами та народами, розділила християнські церкви. Можливо, правильніше сказати, що вона стала тим суворим іспитом, який виявив слабкість, або навіть відсутність відносин між церквами Росії та України.

Цей сумний факт християнської єдності можна пояснити успіхами пропаганди щодо простих церковних людей. Складніше пояснити катастрофу, що трапилася у відносинах між освіченими людьми, особливо серед тих, хто не просто освічений, але відповідає за утворення проповідників, пасторів та лідерів церков.

11 травня 2022 року під час позачергової онлайн-конференції було ухвалено рішення про розпуск Євро-Азійської акредитаційної асоціації (ЄААА), яка протягом останніх двадцяти п’яти років поєднувала євангельські навчальні заклади пострадянського простору. Прес-реліз Ради ЄААА (від 12/05/2022) вказує на причини гранично лаконічно та дипломатично: «Ситуація, в якій діяли навчальні заклади асоціації, суттєво змінилася. Пострадянський культурний та зовнішньополітичний простір зник. У побуті та освіті дедалі активніше використовуються національні мови. Відбулося розмежування освітніх контекстів країн Балтії, України, Молдови, Росії та Білорусі та країн Центральної Азії. Починаючи з 2014 року, діяльність асоціації натрапила на низку труднощів. Військові дії, розв’язані 24 лютого 2022 року, поставили під сумнів подальше функціонування Асоціації у її нинішній формі. Найближчими роками поїздки, спільні події та проєкти, а також трансферти фінансів будуть неможливі».

Що ж сталося з ЄААА?

У контексті вона виявилася недоречною, обтяжливою, безперспективною. На мій погляд, вона була частиною минулої епохи, яка розгорталася під знаком добрих надій на тлі розпаду радянської імперії зла, інтеграції до міжнародних освітніх процесів, духовного пробудження та зростання церкви. Усьому цьому не судилося збутися.

Найпростіше було б сказати, що виною всьому – війна. Але вона зріла давно, як і кризові процеси у ЄААА. Про що йде мова? Виокремлю кілька важливих моментів.

По-перше, фундамент ЄААА був недостатньо надійним

За всіх високих заяв, реальним мотивом об’єднання була своєрідна ностальгія за радянською єдністю. ЄААА не змогла повноцінно інтегруватися в західні та світові процеси через те, що Росія, Білорусь, Вірменія та країни Центральної Азії тягли її до радянського минулого. Це було природно, адже після розпаду Радянського Союзу людям, у тому числі віруючим, знадобилися хоч якісь його замінники. Виявилося, що після сімдесяти років спільного життя у «в’язниці народів» люди зродилися, стали рідними через нещастя. Тому, коли Залізна Завіса впала, майже ніхто не поспішав розходитися. Змінювалися вивіски, але дух залишався радянським. Цікаво, що коли на уламках ВСЕХБ з’явилася Євро-Азіатська Федерація Спілок ЄХБ, її так і називали: «наш баптистський ссср». Схожим чином і ЄААА закрила себе в радянському/пострадянському просторі та просочилася його духом. Школи та викладачі, які змогли інтегруватися у світові процеси, ставали чужими та залишалися у меншості.

ЄААА вдалося зробити дуже багато, але все ж таки недостатньо для того, щоб принести духовне, інтелектуальне та культурне оновлення у закритий та відсталий пострадянський світ. Можливо, помилкою була вже сама назва ЄААА: Євразія та християнська освіта поки що мало сумісні. Надії на те, що Україна зможе витягнути на собі весь євразійський простір із радянської ями, не справдилися. Важко допомогти тому, хто не хоче допомоги й тягне за собою на дно.

По-друге, євразійські інтелектуали програли церковним політикам

По-друге, євразійські інтелектуали програли церковним політикам, а точніше, пострадянське християнське співтовариство програло від того, що клірики виявилися сильнішими за вчителів і богословів. Жодного самостійного голосу школи не набули. Духовно-освітніми центрами семінарії та університети не стали. Центри прийняття рішень були в іншому місці, там же сиділи й агенти впливу в рясах із погонами. Освіта не відбулася там, де зберігся радянський дух.

Попри те, що співдружність християнських шкіл потроху розвивала культуру академічної свободи та богословських дискусій, спадщина тоталітаризму та пристосуванства зберегла домінантний вплив у церковному середовищі Євразії. Вільнодумна людина – студент, а тим більше викладач – сприймалася як загроза. Пристосуванець почував себе комфортно. Не дивно, що результатом такої ретельної селекції стало виродження християнської інтелігенції як самостійного середовища та впливової сили. Тому на церковних з’їздах викладачі богослов’я, студенти та випускники християнських вишів тонуть у загальній масі, голосують як слід і запитань не ставлять.

В Україні свобода цінується набагато вище, різноманітність думок та підходів сприймається як необхідна умова розвитку і шкіл, і церков. Ставлення до свободи стало фактором, що розділяє. У «російському світі» свободу душать, в українському її захищають.

По-третє, загострився конфлікт між меншістю, яка хотіла змін, і більшістю, яка мріяла про комфортну стабільність

Питання навіть не в готовності до змін, а в здатності пристосуватися до їхнього високого темпу, глибини, серйозності. Тим, хто йшов попереду, стало зовсім не цікаво чекати на тих, хто вперто плентався у хвості. Йдеться і про викладачів, і про окремі школи. Асоціація стала занадто різнорідною, утримувати єдність практично неможливо.

По-четверте, ЄААА створювалася для тих шкіл, яким було ще рано в Європу та в решту великого та складного світу, в який вони прагнуть

Сьогодні частина шкіл туди не прагне. Частина хотіла б туди потрапити, але нічого для цього не робить. А частина вже там. Що мають спільного?

У результаті відбулося розмежування тих, хто бажає розвиватися і втомлених нести на собі тих, які саме розвиток вважають проблемою. Ті, що навчилися думати й жити вільно, втомилися прислуговувати шанувальникам совка. Тим, які здатні бігти швидше, набридло плестись однією колоною.

Звичайно, подібний стан справ можна було б терпіти й далі, виправдовуючи муки загальними інтересами «пробудження Євразії» і служіння братам північних і східних околиць, що відстають, якби не війна, в якій ці самі брати, на жаль, виявилися зовсім не братами.

Мені страшно уявити, що буде далі з християнською освітою в Росії, якщо Кремль не зазнає нищівної поразки у цій війні, і якщо євангельська церква не здійснить глибокого покаяння за гріх співучасті у злочинах своєї країни. Тепер це вже суто російська проблема. У євангельських церков та шкіл України проблема інша: як вижити під російськими бомбами, як захистити свою свободу, осмислити страшний досвід війни та виховати нових безстрашних служителів. Тепер кожен народ має свій шлях. Разом їм не бути.

Можна сміливо сказати, що це все політика. Церква ж має бути єдиною. Так, церква може бути єдиною, але тільки тоді, коли вона зберігає себе вірною Христу та Його Царству, цінує та береже свою свободу від держави, підносить свій голос на захист миру та справедливості. Якщо євангельська церква Росії піде цим шляхом, до ідеї освітньої спілки можна буде повернутися.

Джерело: xmegapolis.com

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Михайло Черенков

Міжнародний директор Mission Eurasia, доктор філософських наук, професор Українського католицького університету, автор кількох книжок про євангельський протестантизм, активний проповідник, батько 4 дівчат: Був ректором Донецького християнського університету. Експерт з питань релігійної свободи. Пастор церкви Revival, м. Ванкувер

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!