В Україні в рази збільшився голод за Євангелієм − співробітник Release International
Асоційоване служіння Міжнародної організації «Визволення» в Польщі працює з християнами в Україні, які зазнали переслідувань на Донбасі під час російської окупації.
Джерело: christiantoday.com
Вони допомагають церковним лідерам у нещодавно звільнених районах доставляти гуманітарну допомогу та проповідувати Євангеліє. І багато українців відгукуються.
Співробітник Release International Мачей Вілкош каже: «Я ніколи не бачив такого голоду до Бога в жодній іншій країні».
Генеральний директор польської організації «Голос мучеників» провів майже три тижні поблизу лінії фронту в Україні, відвідавши схід і південь країни, зміцнюючи церкву. Ось його звіт:
Я бачив тисячі зруйнованих і спалених будинків, багато спустошених міст і сіл. Я зустрічав наших братів і сестер у Христі, які пройшли через переслідування російських окупантів. Я служив пліч-о-пліч з тими, хто з самого початку війни ризикував своїм життям, проповідуючи Євангеліє, доставляючи необхідну гуманітарну допомогу та евакуйовуючи людей з охоплених війною територій.
Я був свідком того, як багато людей відкривали свої серця для Христа практично скрізь, де я проповідував Добру Новину. Я ніколи не бачив такого голоду за Богом у жодній іншій країні.
Я їхав на Донбас у бронежилеті, який мені порадили надіти наші українські колеги. З нами їхав український пастор. Кілька місяців тому його ледь не до смерті побили російські окупанти.
Як тільки він одужав, він знову почав служити Божому народу і проповідувати Євангеліє. Тепер ми їздили по церквах, які він також оточив своєю пастирською опікою.
Велике світло
У своєму серці я ніс слово, яке отримав від Господа для жителів Донбасу, де вже дев’ять років триває війна: «Народ, що сидів у темряві, побачив велике світло, і ті, що сиділи в землі й тіні смерті, над ними засяяло світло».
Я знав, що повинен ділитися цим з усіма, кого зустрічав. У мене було глибоке переконання, що Господь Ісус хотів об’явити Себе цим людям як велике світло спасіння, прощення, розради й надії.
І саме там, на Донбасі, я побачив, наскільки сильною є молитва, наскільки потужним є Божий захист, і наскільки велике бажання спасіння може пробудити в людях Святий Дух.
У суботу ми зустрілися з невеликою групою віруючих у містечку, розташованому всього за вісім миль від лінії фронту. Більшість членів церкви і жителів втекли від війни. Пастор з дружиною залишилися, щоб служити невеликій групі віруючих і нести Євангеліє, розраду і допомогу тим, хто не виїхав.
Скорбота
Коли я запитав пастора, як у нього справи, він подивився на мене втомленими очима і сказав лише одне слово: «Скорбота».
Тоді я поділився словом про Христа, який хоче відкритися людям Донбасу як велике світло. У пастора на очах стояли сльози, і я прочитав на його обличчі слова: «Так, прийди, Господи Ісусе».
Через кілька годин, в іншому місті неподалік, я проповідував на зустрічі, де місцеві християни роздавали гуманітарну допомогу жителям.
Нікого не примушували слухати Слово Боже. Але люди слухали уважно, бо були голодні до надії. Тридцять чоловік заявили про свою готовність віддати своє життя Христу.
Після довгого і виснажливого дня я пішов спати, залишившись один у кімнаті. О чверть на одинадцяту я відчув дуже сильне спонукання Святого Духа встати, стати на коліна біля ліжка і молитися про Божий захист для нашої команди і людей, які нас оточували.
Ракетний обстріл
Будинок, де ми зупинилися, знаходився посеред багатьох чотириповерхових і вищих багатоквартирних будинків. Я молився до півночі, а потім знову відчув, як Святий Дух сказав мені: «А тепер лягай спати. Завтра вранці тобі належить проповідувати Євангеліє на двох церковних службах, і ти повинен бути відпочившим».
Я вставив у вуха беруші, зав’язав очі й спав як убитий, хоча до лінії фронту було всього 15 миль (24 км), а місто, в якому ми перебували, обстрілювали росіяни.
Коли я прокинувся вранці, всі були дуже стурбовані. Вони казали: «Ви чули, що сталося минулої ночі? О пів на другу ночі дві російські ракети влучили дуже близько до нас. Навіть стіни нашого будинку здригнулися».
Виявилося, що в будинку, де ми зупинилися, вибито два вікна, а за кілька метрів від нього на асфальтовану алею впав величезний камінь. Він пролетів 400 метрів над двома чотириповерховими житловими будинками.
Коли ми підбігли до місця вибухів, я завмер: одна з ракет влучила прямо в стіну житлового будинку. Сила удару вирвала величезну діру в стіні і вирвала віконні рами у всіх квартирах на трьох сусідніх сходових майданчиках.
Слава Богу, лише чотири людини отримали легкі поранення. Якби ракета влучила на метр-два ближче, багато хто загинув би. Я міг тільки дякувати Богові за Його захист для всіх нас.
Мені також було цікаво, який вплив мала моя нічна молитва на траєкторію польоту цих ракет і каменя. В одному я впевнений: молитва має силу і є безцінним Божим даром для нас.
У пошуках надії
Ми поїхали в іншу частину міста на першу службу о 9 годині. У великій церковній будівлі не залишилося скла у вікнах. Це було наслідком попереднього обстрілу, коли російська ракета впала в 300 метрах від неї.
Ударна хвиля була настільки сильною, що погнула великі залізні вхідні двері, які вдалося відремонтувати лише з великими труднощами.
У просторій каплиці зібралося кілька сотень людей, більшість з них невіруючі, які почали ходити до церкви під час війни. Подібну картину я бачив практично у всіх українських церквах у прифронтовій зоні, які мені довелося відвідати.
Нові люди приходять не тільки в пошуках гуманітарної допомоги − багато хто з великою увагою і надією слухає Слово Боже.
Я проповідував їм Євангеліє. Близько 30 осіб відгукнулися на заклик віддати своє життя Христу. Я попросив їх підійти до мене в передню частину каплиці, де ми разом помолилися, щоб Господь Ісус очистив їх від гріхів і дарував їм вічне життя.
Звідти ми одразу пішли на другу службу, яка мала відбутися опівдні в каплиці в будівлі, де ми зупинилися на ніч. Коли ми підійшли до дверей, зал був заповнений людьми, більшість з яких були новоприбулими. Місць не було. Люди стояли, протискуючись у всіх проходах. Ми насилу проштовхувалися вперед. Практично всі присутні жили в околицях, які минулої ночі були обстріляні російськими ракетами.
Єдність
Ніколи раніше я не відчував такої глибокої єдності зі своєю аудиторією під час проповіді Євангелія. Ми всі знали, що якби не Божа благодать, нас би вже не було серед живих.
Я говорив їм, що Христос так сильно їх любить, що не тільки віддав за них своє життя на хресті, але тепер хоче прийти в їхні серця як велике світло і принести їм надію і вічне життя серед темряви війни і смерті.
Я сказав, що Біблія говорить, що сьогодні день спасіння, і ми не повинні відкладати примирення з Богом на потім, тому що ніхто з нас не знає, чи будемо ми живі завтра.
Щонайменше 50 людей підняли руки на знак того, що вони хочуть попросити у Бога прощення своїх гріхів і вічного життя. І тоді потужний хор голосів повторив за мною слова молитви про спасіння. Господь Ісус з’явився їм як велике світло.
Після богослужіння до нас підійшов хлопець років 20-ти, який почав ходити до церкви ще на початку війни. Він піклувався про двох старших братів-інвалідів. Їхня мати померла кількома місяцями раніше. Ці троє братів жили в будинку, неподалік від того місця, де тієї ночі вибухнула ракета.
Читайте також:
Нижче нуля
Їхня квартира вціліла, але в усьому будинку не було ні електрики, ні опалення, ні води − посеред зими при температурі нижче нуля.
Пастор церкви, який стояв поруч зі мною, одразу ж сказав: «Поки що ви зможете пожити в нашому будинку».
Я подякував Богу за цього чоловіка і його дружину, які залишилися в цій церкві, щоб служити людям практично на передовій. Що б сталося з цим чоловіком і його братами, якби двері церкви не були відчинені? Що було б з сотнями інших людей, яким християни несуть допомогу і надію?
Я повернувся до Польщі з глибоким переконанням, що ми будемо продовжувати підтримувати служіння наших братів і сестер з України, які, попри переслідування і війну, невтомно служать Богу і людям у прифронтовій зоні. Вони є там світлом Христовим і часто єдиною надією і порятунком для людей, що страждають від війни.
