Ернста Геккеля цікавив родовід не тільки людини, але і всього живого світу. Щоб заткнути діру, яка явно зяяла в працях Дарвіна між живим і неживим світом, Геккель створює цілу повість в картинках про особисте та суспільне життя, яке ніколи не існувало і ніким не баченого монерона – «ожилого» згустку протоплазми.
Але придумування нових істот не було межею творчих можливостей натураліста. Він пішов далі, ставши складати нові закони природи. Основний винайдений Геккелем закон був названий ним біогенетичним законом, або законом ембріональної рекапітуляції, який проголошував, що онтогенез є рекапітуляцією філогенезу.
Людською мовою це мало б означати, що кожен організм за період ембріонального розвитку повторює всі стадії, які його вигляд повинен був пройти в ході еволюції. Під «кожним», в першу чергу, цей бачили організм людський. Таким чином, стверджувалося, що кожна нова людина починає своє існування з однієї-єдиної плаваючої в рідкому середовищі клітини (чомусь пропускаючи стадію горезвісного монерона). Потім він стає безхребетною істотою, потім – рибкою, потім – собачкою (Геккелю вдалося роздобути картинку ембріона саме собаки), і лише потім – людини. Дарвін відразу ж оголосив цю фантазію головним (оскільки – єдиним) доказом своєї теорії.
Геккель ніколи в житті не займався ембріологією, але при першому ж погляді на зображення людського ембріона виявив там риб’ячі зябра і хвіст Артемона, причому – одночасно. При другому погляді все виявилося не настільки очевидним, а людський і собачий ембріони виявляли більше відмінностей, ніж подібностей. Але тут знову прийшли на виручку художні здібності натураліста. Відкинувши які не влаштовували його картинки з наукових монографій, він тут же намалював свої власні, якими й забезпечив книгу «Природна історія творіння», яка вийшла в 1868 році.
У середовищі фахівців публікація цієї книги викликала шквал реготу і обурення. Геккелю, як жителю Єни (батьківщини найбільш точних оптичних приладів) пропонувалося компенсувати проблеми із зором за допомогою виробів, що випускаються в його рідному місті, щоб переконатися, що ніякого хвоста у людського ембріона немає. Протягом усього розвитку плода хребет має рівно тридцять три хребця, і лише кілька видається назад на ранніх стадіях через різницю швидкості росту.
Голова у ембріона теж непропорційно велика, але це не привід стверджувати, що він проходить стадію слона. Так само і шкірні складки шийно-щелепної області ембріона не мають нічого спільного з зябровими щілинами. Сама думка, що ембріон отримує кисень за допомогою зябер з навколоплідної рідини, могла бути тільки спільним породженням нестримної фантазії і повної безграмотності. Людський ембріон, починаючи з найпершої клітини, є саме людським організмом, який швидко і цілеспрямовано розвивається відповідно до закладеної в нього програми.
Вчена рада університету Єни офіційно звинуватила Геккеля в підробці, і той був змушений зізнатися, що трохи підретушував картинки, тому що всі так роблять. Ідею Геккеля визнали неспроможною, а самого автора винним в науковому шахрайстві, і той був змушений піти у відставку. Голова антропологічного суспільства і засновник патологічної анатомії Рудольф Вірхов, який читав Геккелю лекції в університеті, публічно зізнався, що ніколи не мав ілюзій з приводу розумових здібностей свого учня.
Читайте також:
Втім, один закон цього світу Геккель дійсно відкрив – найбільш маячні ідеї мають найбільшу живучість. Хоча з того часу, як теорія рекапітуляції визнана науковою брехнею, пройшло півтори сотні років, портрети Геккелевськіх ембріончиків продовжують кочувати з одного шкільного підручника в інший, іноді навіть потрапляючи на обкладинки.
