– Діду, а давайте зіграємо партію в шашки, будь ласка, – попросив тринадцятирічний Тарас діда, коли той зайшов у хату. Дід, знявши шапку, категорично відмовив:
– Ні, Тарасе, війна війною, але достатньо байдики бити; ми залишилися удвох: бабуся в лікарні, тато на війні, мама волонтер – десь поїхала з дітьми; я весь час на городі, а ти в інтернеті. Там одні матюки, одна нецензурщина, одна ненормативна, як би сказала мама, лексика, а щоб ти знав, і мама підтвердить, у нашій мові немає матюків, навіть слова «чорт» у хаті не кажуть, аби не накладати лиха, тому ніяких шашок чи інтернету, читай, повторюй, бо ти скоро й табличку множення забудеш, а то їй-Богу мамі зателефоную… І вже тепло – завтра на городі мені допоможеш, бо війна закінчиться, а їсти щось треба буде…
– Добре, діду, а скажіть, будь ласка, яке лексичне значення слів «колаборант» і «сепаратист»? – запитав онук.
– Не знаю Тарасе, дослівно, але не помилюся, якщо скажу, що і те, й інше означає ворог, особливо у воєнний час, а зараз дурні моду взяли все називати не по-нашому і вдавати, що грамотні: секретарка вже менеджер, а завгосп – то вже як якась фігура – аж заступник директора – все, як у «Посланні…» Шевченка – і виходить, що чуже знаємо, а свого ні.
– Дякую, діду, а що ви думаєте про росіян? Невже всі вони наші вороги? – Знову спитав онук.
– Навіть не знаю, як тобі відповісти: я не закінчував інститутів, але спробую. Мабуть, кожен народ має свою долю. Росіянам на роду написано, що всі їхні правителі, зомбуючи народ, давно стали раковою пухлиною для світу, яку, як і рак, світ не подолав, і, може, саме нам доведеться цю пухлину видалити – дай Боже, щоб я не помилився, – а доля нашого народу ніколи не була легкою, бо протягом віків доводилося відбивати всяку орду, яка хотіла забрати в нас усе шо ми маємо, а в нас справді багато чого є, але, на жаль, немає того Мойсея, який вказав би правильний шлях…
– Діду, а хто такий Мой…
Але дід перебив онука:
– Ні, хай тобі краще мама розповість про Мойсея або батюшка, а тепер іди мий руки й будемо вечеряти й востаннє попереджаю: ніякого інтернету – глянь новини по телевізору, і цього, думаю, буде достатньо, аби мати уяву, що відбувається, і – найголовніше! – якщо ворог прийде до нас, він тебе ніколи не знайде – це я тобі гарантую, і для ворога в мене буде сюрприз, ти лише слухай мене, бо ми залишилися удвох…
…Після вечері онук готував уроки, а дід у хліві – коктейлі Молотова.
….Високо у вечірньому небі пролітає журавлиний ключ.
…У лікарні невеликого міста на заході країни тихо молилася Тарасова бабуся.
Автор: Пономаренко Олександр
