Будьмо чесними – не все так радісно і весело. Для когось ці дні можуть здаватися чудовою порою року, але всі ми знаємо глибоко всередині, що не все радісно і весело в цьому світі, чи в нас самих. У якісь роки на Різдво ми відчуваємо біль більше, ніж в інші.
Деякі життєрадісні особи можуть продовжувати незмінно святкувати Різдво навіть у найважчі періоди життя. Але інших розмови про радість та веселощі у це свято можуть лише змусити ще гостріше відчувати своє горе, а біль зробити ще сильнішим. Звичайне життя і так досить складне. І воно ще складніше, коли здається, що весь світ співає, дзвенить дзвіночками і намагається вдавати, що все раптом стало чудово. Тиск необхідності відчувати радість Різдва може зробити радість ще важчою.
Проте справжнє Різдво не ігнорує наш біль. Коли ми відкриваємо сторінки Писання і звертаємося до першого Різдва, ми без сумніву виявляємо, що все було не так уже й весело. Нові проблиски радості з’являються на тлі страждань та безладдя. Перші промені світла, що сяють у країні повної темряви.
Тисячами років обраний Божий народ очікував на виконання Його обітниць, і близько 400 років Бог, схоже, зберігав мовчання – доти, доки не заплакав як новонароджений у Віфлеємі. Подумайте про біль, страждання та страхи того першого Різдва.
Марія та Йосип
По-перше, подумайте про Марію. Без сумніву, з приходом ангела прийшли великі очікування та хвилювання, – поряд із великим збентеженням та нерозумінням. Скоро все буде видно. Вагітна, але незаміжня. Скоро спостережливі очі її рідного Назарета зроблять її предметом пліток і суджень. Навіть через тридцять років вороги її Сина намагатимуться обіграти цю карту: «Ми не від перелюбу народжені» (Ів. 8:41). Якщо Ісус не міг уникнути цих чуток, то Марія – тим більше.
І подумайте про Йосипа. Виявляється, що його наречена «має в утробі» до їхнього весілля (Мт. 1:18). Яку ганьбу ця новина мала принести йому? Як сильно його, мабуть, поранило усвідомлення того, що вона вагітна? Вона здавалася такою прекрасною, такою цнотливою, такою коханою Богом. Які його мрії точно були зруйновані? З яким сум’яттям він зіткнувся, і як довго воно тривало після того, як він дізнався про її вагітність, і до появи йому ангела уві сні?
«Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого» (Мт. 1:20).
Довіра до слова ангела втішила його власну душу, але в його житті, напевно, були й хвилини сумніву. І слова з його сну не могли зупинити плітки у місті.
Гріхи, які Він прийшов взяти
Однак існує біль набагато важливіший, ніж біль Марії та Йосипа, – це той біль, гріх, страждання та смерть, які прийшов взяти на себе Ісус. Ангел проголосив Йосипу: «І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йменна Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів» (Мт. 1:21). Кожен єврей був згоден з тим, що Божий народ потребував порятунку – порятунку від римської окупації. Пришестя Христа було принаймні нагадуванням про їхнє політичне підпорядкування язичникам-ідолопоклонникам. Але звістка ангела Йосипу навіть не згадувала Рим. Народ першого Божого заповіту справді потребував спасіння – спасіння від своїх власних гріхів, від темряви та розбещення всередині них самих.
Якби Божий народ, не кажучи вже про інші народи, не потребував би цього настільки відчайдушно – не було б Різдва. Христос не прийшов, щоб влаштувати шоу або зіграти епізодичну роль в історії. Він прийшов, щоб принести життя з мертвих, щоб врятувати тих, хто гине, зцілити хворих, зруйнувати справи диявола. Віками страждання і темрява лише посилювалися. Тільки Його прихід у цей спотворений і викривлений світ приніс останньому надію на справжні веселощі та радість.
Смиренний Віфлеєм
Коли дитині настав час народитися, місто Віфлеєм зустріло Йому досить скромно. Ангел сказав, що народжується Месія. Довгоочікуваний Цар. І все ж таки ніякого царського вітання не очікувалося. Ні палацу. Ні Єрусалиму. Натомість за шість миль від великого міста було маленьке містечко, відоме як скромне рідне місто Давида, найвидатнішого царя нації, який жив тисячу років тому, – відоме не саме по собі, а тому, що це було напрочуд скромне місце народження для такого великого Царя.
Чи то «готель» у звичному нам розумінні, чи щось більше схоже на «кімнату для гостей» у приватному будинку (грецьке слово каталума також з’являється в Мк. 14:14 і Лк. 22:11), ясно, що там «Не було їм місця» (Лк. 2:7). Чи може бути так, що це справді Христос і що Йому немає місця? Марія поклала свого первістка в ясла. Чи це був найгірший сценарій чи ні, він явно не був ідеальним.
Ще більша смиренність прийшла з тим, хто прийшов (і хто ні). Жодних візитів від місцевих чи державних високопосадовців, наскільки нам відомо. Трохи пізніше прийшли іноземні астрологи, що в ті часи могло бентежити не менше, ніж підбадьорювати. Без сумніву, візит і страх пастухів, і слово приголомшливої вісті ангела, мабуть, послужили добрим стимулом для пари. Марія все це зберігала у своєму серці з великою радістю і обмірковувала (Лк. 2:19). Проте візит простих пастухів лише зміцнив, – враховуючи обітниці про те, що народився Месія, – розуміння того, наскільки довгим, смиренним і болючим буде цей шлях до Його довгоочікуваної слави.
Тобі самій меч пронизує душу
Для Марії потрясіння мало прийти невдовзі після пологів, коли вона принесла свого новонародженого до Храму. Старець, на ім’я Симеон, підтвердив те, що ця дитина – Христос, але потім він повернувся до Марії, подивився їй у вічі і промовив важливі пророчі слова:
«Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, і меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох!» (Лк. 2:34-35).
Її дитина, бувши Христом, не уникне конфліктів, ворогів і сильного болю, а навпаки. І Марії самій «меч пронизає душу». Що це могло означати, як не велику трагедію? Чи може її власна душа бути пронизана чимось, крім Його передчасної смерті?
Ірод та побиття немовлят
І нарешті, що найбільш жахливе у цьому першому Різдві, сталася найбільша трагедія у всій Біблії. Десятки немовлят та маленьких хлопчиків віком до двох років були вирвані з рук своїх батьків та вбиті небезпечним та злим тираном.
Ірод «розгнівався дуже, і послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше» (Мт. 2:16). Це не було вбивством винних, як ми бачимо всюди в Біблії, але, подібно тому, як Фараон кидав новонароджених єврейських синів у Ніл, це було вбивством невинних. О, що за біль прийшов після того першого Різдва.
І знову, пославши ангела, Бог врятував Свого Сина від цієї різанини, щоб зберегти Його для наступної, жахливішої. І Йосип, і Марія, хоч їхній Син і був із ними, переживуть біль і дискомфорт втечі до Єгипту для порятунку Його життя від злого царя – втеча, яку інші батьки щасливі були б перенести, щоб не втратити своїх синів. Але час Марії, як було передбачено, прийде досить швидко.
Радість, що сильніша за горе
Життя, яке з’явилося на світ у те перше Різдво, не було простим. Ні при народженні, ні в дитинстві, ні в зрілому віці. Фактично, вступні слова Євангелія від Івана відображають особливий біль, який був присутній у всьому житті Ісуса:
«Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його. До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його» (Ів. 1:10-11).
Ісая пророкував, що Христос буде зневажений і знехтуваний, і так і було; що Він буде чоловіком скорбот і пізнає горе, і так і сталося (Іс. 53:3). Але це життя, болюче і складне, не могло не знати про глибоку і сильну радість, здатну підтримувати Чоловіка Скорбот.
Читайте також:
Радість прийде
Велика радість, про яку проголосили ангели в перше Різдво, може підтримати і нас. Різдво не ігнорує наші страждання, але й не змушує нас занурюватись у них. Різдво ставиться до них серйозніше, серйозніше, ніж будь-яке світське свято, і нагадує нам, що наш Бог бачить наш біль і чує наші крики про допомогу (як у Вих. 2:23-25; 3:7-9; 6:5), і Він Сам прийшов, щоб визволити нас.
Різдво в наші дні не гарантує радості та веселощів. Поки що ні. Але воно обіцяє, що веселощі і радість будуть. Різдво, у кращому разі, дає нам можливість побачити безкомпромісну майбутню радість, і коли ми бачимо її, хоча б здалеку, ми вже передчуваємо її. Подібно апостолу Павлу і самому Чоловіку Скорбот, «нас засмучують, а ми завжди радіємо» (2 Кор. 6:10). Під час Різдва ми можемо бути дуже сумними, але у Христі Своїм Духом Бог може дати нам силу радіти.
Автор – Девід Метіс
Джерело: ieshua.org
