Зазвичай на Різдво ми найчастіше говоримо про Марію — і це справедливо. Ми співаємо про ангелів, дивуємося пастухам і слідуємо за мудрецями. Проте у тіні всіх різдвяних подій стоїть чоловік, про якого ми майже не замислюємося — чоловік, чия присутність настільки тиха й вірна, що без нього історія народження Христа не змогла би розгорнутися.
Йосип з’являється майже на кожній різдвяній сцені, але ми зазвичай сприймаємо його лише як силует: фігура з палицею, вторинний персонаж біля ясел, щось на кшталт доповнення до Марії.
Проте образ Йосипа у Святому Письмі значно глибший. Він — тихий велет Різдва. Він не промовив у Біблії жодного слова, але його життя промовляє гучніше за тисячі. Він — чоловік, чия праведність тихо служила Божому задуму спасіння. Одні змінюють світ промовами чи великими вчинками; Йосип же вплинув на історію простими, але непохитно вірними діями. Усього кілька біблійних віршів розкривають серце, якому Бог довірив найсвятіше завдання — опіку над Своїм власним Сином.
Якщо є хтось, гідний нашої уважної розвідки, то це Йосип. У його житті надзвичайно ясно проступають сім істин.
1. Праведність нерозривно пов’язана зі співчуттям
Перше, що говорить Писання про Йосипа, — це портрет тихої моральної краси. Матвій пише: «А Йосип, чоловік її, бувши праведним…» (Матвія 1:19). «Праведний» означає людину, узгоджену з Божим законом, спрямовану до справедливості, чесності та чистоти. Але праведність Йосипа не була суворою чи законницькою; вона народжувала милість.
Дізнавшись, що Марія вагітна, — і знаючи, що він не є батьком, — Йосип «не хотів її осоромити» (Матвія 1:19). Навіть не знаючи про Божественне зачаття, він відмовився від публічного викриття. Хоча він вважав, що його глибоко зранили, він обирає співчуття, а не осуд.
Це інша форма праведності, не така, як у фарисеїв, які поєднували суворість правил із холодністю серця. Праведність Йосипа була захисною. Перш ніж він захистив Немовля Христа від Іродового наміру вбити Дитя, він захистив Марію від сорому. Так він навчає нас істини, яку світ майже забув: справжня праведність не поспішає карати, вона прагне відновлювати.
2. Бог керує покірними, а не гордими
Друга виразна риса Йосипа — його готовність приймати Боже керівництво. Тричі в Євангелії від Матвія Бог промовляє до нього уві сні: пояснюючи чудо зачаття, попереджаючи про загрозу Ірода і даючи знак повернутися з Єгипту (Матвія 1:20; 2:13; 2:19). І кожного разу Йосип реагує миттєво: слухає, приймає, кориться.
Таке серце народжується з покори. Пророк Михей наголошує: Бог вимагає «ходити покірно з Богом твоїм» (Михея 6:8). Ісус стверджує те ж саме: «Блаженні вбогі духом» (Матвія 5:3). Гордий не шукає Божого керівництва, бо покладається на себе. Смиренний же відкриває серце.
Йосип не довіряв власному інстинкту понад Боже слово. Він був достатньо покірним, щоб навчатися, і достатньо тихим, щоб чути. Гордость закриває розум; покірність відкриває його. Бог охоче веде тих, хто схиляє серце перед Ним.
3. Послух відкриває шлях до Божого задуму
Життя Йосипа показує: Божа мета входить у наше життя через двері послуху. Коли ангел сказав узяти Марію за дружину, бо Дитя зачате Духом Святим, Йосип не сперечався: він послухався (Матвія 1:24).
Так було завжди. Коли ангел попередив про намір Ірода вбити Дитя, він «устав, узяв Дитину та Матір Його вночі» (Матвія 2:14). Коли треба було повернутися додому — він знову послухався без зволікань (Матвія 2:21).
Божа мета найчастіше відкривається після нашого кроку послуху. Багато хто шукає волю Божу, але зупиняється, коли наступний крок вимагає жертви. Йосип увійшов у Божий задум, бо зробив крок уперед за Божим словом.
4. Праведність однієї людини може стати Божим захистом для багатьох
Праведність — це не лише особиста риса; Бог використовує її для благословення інших. Життя Йосипа — яскравий приклад. Його праведність стала Божим «укриттям» для Марії та Немовляти.
Він забезпечив фізичний захист. Попереджений ангелом, він негайно повів сім’ю до Єгипту (Матвія 2:13–14). Коли ж настав час повернутися, він так само точно виконав Божий наказ (Матвія 2:19–21).
Можемо не помітити, наскільки це важливо. Через Йосипа Бог захистив Свого Сина, виконав пророцтва та провів Євангеліє крізь історію — аж до нас. Хто би подумав, що один чоловік своєю покорою тримав на вагах стільки величі Божого плану?
5. Мовчання інколи промовляє гучніше за слова
Особливість Йосипа — у Писанні не записано жодного його слова. Євангелія говорять лише про його вчинки.
Але це не мовчання байдужості. Це мовчання людини, котра дозволяє своїм діям говорити за неї. Коли Бог промовляє — Йосип діє. У всій історії його життя звучить безмовне: «Ось я, Господи» (Ісаї 6:8).
Його тиха вірність і сьогодні промовляє до нас. У світі, переповненому шумом, саме простота, сталість і скромна відданість часто формують найбільший вплив. Мовчання Йосипа — це не пустота; це красномовність.
6. Вірність у малому — велика справа в Божих очах
Йосип не творив чудес. Не проповідував. Не стояв перед натовпами. Його роль здається скромною.
Та Бог довірив Сина світу не цареві, не священнику, а теслі — чоловікові, який мав навчити Ісуса молитви, праці, поклоніння та буденної побожності. Лука описує, що Ісус «зростав і кріпшав, сповнений мудрості» (Лука 2:40; 2:52). За цим стояла постійна присутність Йосипа — його праця, провід і приклад.
Йосипова велич — у вірності звичайному. Він узяв Марію за дружину. Назвав Дитя Ісусом (Матвія 1:24–25). Пішов до Вифлеєму на перепис (Лука 2:1–5). Приніс Немовля до храму (Лука 2:22–24). Щороку водив сім’ю до Єрусалиму (Лука 2:41). Навчав Ісуса ремеслу (Матвія 13:55).
Жоден із цих вчинків не був вражаючим, але кожен був вірністю. І саме так Бог формує велич у Своєму Царстві. Хто вірний у малому — тому Бог довіряє велике.
7. Бог обирає звичайних людей для надзвичайних завдань
Йосип входить у біблійний сюжет без величі чи почестей. Він не священник, не пророк, не цар — лише тесля з маловідомого галілейського села. Але саме його Бог обрав для одного з найважливіших завдань в історії спасіння.
Так Бог діє завжди. Він обрав заїкуватого пастуха Мойсея. Обрав наймолодшого сина Єссея — Давида. Обрав рибалок, щоб понести Євангеліє світу. Павло пише, що Бог навмисно обирає «немудре світу, щоб засоромити мудрих» і «немічне, щоб засоромити сильних» (1 Коринтян 1:27).
Йосип втілює це Боже правило. Його сила була не у статусі, а у доступності. Його непомітність не стала перешкодою; вона стала підготовкою.
Не розмір людини визначає її значення, а стан її серця.
Тож цього Різдва, побачивши силует Йосипа біля ясел, зупиніться на мить. Придивіться уважніше. Його тінь простягається далеко за межі Вифлеєма — аж у наше життя. Вона нагадує: Бог цінує тихе, смиренне виконання Його волі. Світ може не помітити таких людей, але Небо бачить завжди. І якщо ми, як Йосип, будемо вірні на своєму місці, то й наше життя зможе стати інструментом Божого великого задуму.
Читайте також:
