Інтерв'ю

Сучасна церква для сучасних людей. Інтерв‘ю із засновником Ірпінської біблійної церкви Костянтином Гончаровим

Багато українців ідентифікують себе як християни. Однак не можуть знайти для себе церкву як спільноту однодумців. Особливо гостро це питання стоїть для тих, хто намагається приводити до Бога своїх друзів, родичів, колег. Люди шукають Бога, приходять в церкви й на тому все. Субкультура певних громад є чужою для сучасного ділового світу.

Через це виникає потреба вивчення досвіду сучасних українських церков, що створювалися з нуля, як формували цінності та стратегію.

З цими питаннями ми звернулися до засновника Ірпінської Біблійної Церкви, однієї з найбільш відомих українських церков для сучасних людей − Костянтина Гончарова.

Сучасна церква

Костянтине, Ви заснували одну з найбільш сучасних церков України − ІБЦ. Як Ви розпочали свою церкву? Які практичні поради б Ви дали тим, хто мріє теж відкрити «сучасну церкву для сучасних людей» в своєму місті?

Коли ми починали з дружиною церкву, ми навіть не мріяли створити велику, успішну громаду. Ми розпочали цю справу, бо була велика потреба. Ми не хотіли засновувати церкву. І я, і моя дружина Анжела − діти пасторів у  другому та третьому поколіннях. Тому ми добре знали, як це тяжко − бути сім’єю пастора.

Ми, навпаки, намагалися цього уникнути. Я хотів бути викладачем семінарії.

Але люди почали навертатися до Господа через наше особисте благовістя і ми відчули, що повинні створити для них церкву. Не дивлячись на наші слабкості та невміння, Господь благословив цю справу.

Те, що сталось − це не заслуга людей, а Божа заслуга, тому Йому слава. Багато обставин, що пов’язані з ростом церкви − не від мене залежали. І територія, яку нам вдалося придбати, і люди, що приїхали в це місто − це не від мене залежало.

Багато хто вважає, що Ви заклали ті цінності, що дали свої плоди через десятиліття. Які ці ключові цінності?

Ви праві, були певні цінності, які сприяли розвитку, і потім мені не важко було передати іншим цю справу.

Я хотів, щоб церква була вільна від «пут людських традицій». Щоб основою було Писання. Я не хотів робити ще одну церкву як копію того, що десь є. Я бачив багато церков, які були під владою традицій і не мали свободи їх скасувати. Тому дві ключові цінності: Біблія і євангельська свобода від пут людських традицій.

75 % людей нашої церкви були зі світу, новонавернені. Нам легше було в середині самим з цими принципами розібратися, ніж з тиском зовні. Багатьом зовні це не подобалось. Доводилось проявляти сміливість, щоб відстояти. Але в церкві не було людей, хто звик жити в традиціях.

Наступна цінність − активна участь в донесенні благовістя як можна більшій кількості людей. Благовістя − засноване на взаємовідносинах. Хоча ми вводили багато нових проєктів, такі як благовістя через спорт, соціальні акції для міста, причастя через одноразові чаші, але найголовніше − ми хотіли бути зрозумілими для невіруючих людей. Щоб нам було не соромно привести людей у церкву.

Я навіть не одразу це зрозумів: більшість людей приходили до Бога через спілкування за чашкою чаю. Також більшість наших сусідів, що заходили до нас додому почитати разом Біблію, через рік також навернулися. Я зрозумів, що особиста дружба − не лише найкращий метод благовістя, а це те, що робив Ісус.

Були й інші цінності: ми намагалися постійно покращити якість, цінували співпрацю в єдиній команді. Я хочу подякувати не лише Господу, але і тим людям, що працювали в команді. Багато з тих, що переїжджали в Ірпінь, вже були зрілими та обдарованими. Я лише ці таланти збирав навколо себе та давав їм можливість служити. Я ніколи не боявся, що хтось займе моє місце, що хтось буде кращим чи талановитішим, ніж я. Я навпаки був радий всім, хто приходив до нас.

Ми створили документ «Коло віровчення», щоб визначити, що для нас важливе, а що другорядне. Що ми приймаємо, а що ні. Все, чого немає в Біблії − ми не приймали. Це оберігало нашу церкву від єресей.

Багато хто з членів Вашої громади відзначають, що Ви велике значення надавали особистому спілкуванню та турботі про душі лідерів. Що в Вашому розумінні є турботою про душі тих, хто навколо?

Для того, щоб працювати разом, необхідно, щоб хоча б 70 % цінностей сходилося. Коли церква маленька, то спілкування з усіма людьми є природним. Обговорення нашої місії, візії, цінностей та стратегії нас серйозно об’єднувало. Ми дружили, ходили на дні народження, в сауну, на пікніки.

Якщо говорити про менторство, то це, мабуть, моя слабка сторона. Я ніколи не ставив себе в позицію, що «я ментор, давайте я буду вас зараз всіх учити». Ми спілкувались на рівних. Ми були одного віку.

Якщо мені щось і вдалося передати братам − то це було в неформальному спілкуванні

Як Ви з дружиною організували «церкву на океані»? Що людей приваблює в спілкуваннях у Ваших нових церквах?

Деякі люди кажуть: «Ти не насолоджуєшся плодами рук своїх. Ти залишив церкву та поїхав в іншу країну. Тут зараз розквіт, а тебе нема…». Ці люди не розуміють, що таке бути пастором.

Якщо якийсь пастор думає: «Це моя церква, це моє царство, я буду насолоджуватися тим, що я створив», то він запізнився з відходом. Потрібно було раніше піти. Це не твоя церква. І якщо в тебе з‘являються власницькі думки − то треба іти.

Я передав Миколі Романюку церкву через дві причин. Перша, сімейна, пов’язана з навчанням дітей. А друга головніше − я відчував ще за 2 роки до того, що все, що я міг, я вже зробив, всі цінності я передав. Моя місія виконана. Якщо так, то я гальмую розвиток церкви. Ця церква завжди залишиться в нашому серці, це наша перша любов.

Сучасна церква для сучасних людей. Інтерв‘ю із засновником Ірпінської біблійної церкви Костянтином Гончаровим

Серце пастора не залишається в спокої. І якщо він опиняється на місці, де церкви немає, він знову шукає людей, щоб привести їх до Бога та об‘єднати в церкву. Це так?

Так, подібне сталося і тут, в США. Ми створили церкву, за 4 роки розвинули її та передали іншому молодому пастору. Я так хотів, і так зробив. Ми чогось думаємо, що той, хто створив церкву, має насолоджуватися плодами рук своїх все життя. А подивіться на апостола Павла. Він створював церкви і переїжджав. Він говорив: я ішов туди, де ще ніхто не трудився.

У Флориді, в тому місці, де ми живемо, ніколи не було церкви для наших емігрантів.  Ми почали все з нуля, ми пішли в парки, магазини, пляжі і почали заводити стосунки з людьми, дружити, ділитися з ними вірою.

Найперше Ісус призвав нас робити учнів, а де та на якій позиції ми це будемо робити − справа другорядна.

Читайте також:

 Розкажіть про «церкву на океані».

Зараз ми проводимо «церкву на океані» у п’ятницю в одному з павільйонів біля стоянки. Церква може бути різною. Вона може мати і найпростіші форми. Вона не обов’язково має бути велика. Пандемія показала, що нам треба бути більш гнучкими. Хтось думає, що ІБЦ − еталон. Але це не правильно. ІБЦ стала такою, але вона могла бути і іншою.

Є церкви в різних країнах, є малі і великі, але вони не менш цінні у Божих очах. Моє бачення зараз для півдня Флориди − щоб в кожному місті тут була маленька слов’янська громада.

Я розумію, що люди зараз зайняті і часу ні на що немає. То чому б не організувати церкву на березі океану, де люби могли б подихати свіжим повітрям, насолодитися Божим творінням та духовно підбадьоритися навколо Слова Божого…

Розмовляла О. Романенко

Підтримайте наше виданняПідтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Редакція

Слово про Слово – інформаційний християнський ресурс. Публікуємо щоденні новини, коментарі, аналітику, що висвітлюють релігійну тематику в Україні та світі. Публікуємо статті різних жанрів, авторські блоги, оповідання, поезію, притчі.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button