Принесли до нас у «Стіл знахідок» совість. Втратив її хтось. У черзі. Поклали ми її на полицю. Все за інструкцією. Тільки от мучити нас щось стало.
Раніше, бувало, нагрубиш клієнту або обслужиш погано — хоч би що. А тепер мучить. Совість невсипуща! І, головне, не бере її ніхто. Парасольки запитують, взуття запитують, а совість – ні. Схудли ми. Бліді ходимо.
Зібрав нас начальник:
— З совістю треба щось робити, товариші. Тож далі працювати неможливо. Ніхто її не питає, списати її не можемо, а працювати треба. Доведеться комусь із нас забирати.
— А кому? — Запитуємо.
— Хто потребує, хай той і забирає. У кого, товариші, совісті немає?
— Просимо не ображати! У всіх є.
— Зрозумійте мене правильно, — каже начальник, — я ж на користь справи.
— Все одно є.
— Може, комусь із рідних?
— Чужого не треба. Своїм обійдемося.
— Тоді,— каже,— пропонуйте самі.
Змовкли. Розуму не прикладемо, куди її подіти.
— Подарувати її, може? — Запитуємо.
— Чого ж її дарувати, коли всі мають. Друга навіщо? Це ж не сорочка!
Сидимо, думаємо. Раптом Сойка підводиться.
— Тут, — каже, — біля нашого віконця товариш один татуйований тиняється. Усе дивиться, що лежить погано. Може, йому підкласти?
— Чому ж, — відповідаємо, — спробуй. Завтра й підклади.
Підклав Сойка. Дивимося, татуйований підходить.
— Ти що, — каже, — мені підкладаєш? Ти що, за ідіота мене маєш? Без роботи хочеш лишити? Ти знаєш, — каже, — що вона протипоказана моїй роботі! Ну, постривай, зустрінешся мені в темному кутку. Я тебе…
Сказав і зник.
Зовсім у нас руки опустилися. Тоді начальник каже мені:
— Слухай, Павло Олександрович. Захопив би ти її, та дорогою викинув якомога далі.
— Це можна, — відказую. — Я її з електрички, га?
— Давай. Тільки якомога далі.
Я викинув її. Вранці всі полегшення відчули. Працюється легко, спокійно, пащекуємо направо і наліво. І жодних докорів — світло на душі. Раптом пакунок приносять. Знайшли, кажуть, у кущах. Розгортаємо: совість! Та сама.
Тут начальник і каже:
— Ось що, хлопці. Бачу, нікуди від неї не подітися. Доведеться собі забирати. На користь роботи.
І забрав.
Ну, ми почали вітати одне одного. Радіти. А даремно. Назавтра нас усіх звільнили. За хамство. А все начальник. Совість, бачите, його заїла. Безсовісна людина!
Джерело: lio.ru
