Для життя

Смертю смерть подолав

Смертю смерть подолав «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував!» Саме ці слова з пасхальної служби краще за все передають зміст одного з найбільших християнських свят. І як не дивно, але в найсвітліший день нам приходиться згадувати про смерть…

Як відомо, древні римляни говорили полководцю-тріумфатору: «Memento mori» – «пам’ятай про смерть», чи «пам’ятай, що ти смертний». А древні єгиптяни мали звичай на всякий бенкет заносити мумію, щоби присутні не забували, що сьогодні вони тут, а завтра їхня доля може бути зовсім іншою… Таким чином, наші предки намагались своє життя вимірювати не тільки самим життям, але і тим фактом, що одного разу воно закінчиться

У сучасному суспільстві говорити про смерть загалом не прийнято. У цьому є багато наслідку нашого атеїстичного минулого, адже якщо після смерті нічого немає, то і говорити нема про що. Але і в західному суспільстві люди уникають цієї теми. Страх невідворотного кінця земного існування переслідує жителів тих країн, де не було сімдесят років невірства… І навіть, можливо, чим краще людині вдається влаштуватися в цьому житті, тим менше хочеться думати про життя після смерті.

Не дивлячись на те, що ми всі намагаємось «не думати про погане», забути про смерть не виходить. Тим більше, що перед нашими очима все більше і більше випадків, коли смерть від війни, терактів чи стихійних катастроф наздоганяє людей прямо посеред успішного і влаштованого життя.

Але всі ці події не приводять нас до думки про те, що смерть є реальним і неминучим фактом нашого життя, до якого слід бути готовим, а лише наповнюють душу страхом і бажанням як можна рідше перетинатися з цією темою.

Страх смерті знайомий нам ще з самого дитинства. Я пам’ятаю, як одного разу ми з другом поверталися додому, нам тоді було років по десять, а біля входу в під’їзд побачили кришку від труни – хтось з наших сусідів помер. Мій друг був так наляканий, що ми з ним просиділи у дворі години три, поки хтось з дорослих не відвів нас додому. Нас лякають вже самі символи смерті: гріб, мертве тіло, кладовище…

А те, що в сучасній культурі деякі з цих символів стали популярними, – це зворотній бік цього явища. Недавно, зупинившись перед світлофором, я побачив, як дорогу переходила модно одягнена, гламурна, як тепер кажуть, дівчина, а на її дорогій сумці висів прикрашений стразами немалого розміру металевий череп… З допомогою модної «готичної» естетики молодь намагається «приборкати» страх перед смертю.

Але лякають нас не тільки символи, в смерті жахають невідомість і думка про небуття, якому противиться все людське єство.

Одна моя знайома християнка розповідала, як помирав її родич – переконаний атеїст: «Ви не бійтесь, – говорила вона йому, коли стало зрозуміло, що кінець близький, – смерть – це лиш перехід в друге життя…» Чоловік поглянув на неї очима, повними страху і надії: «Добре б, якщо так», – ледве вимовив він.

Ми думаємо: «Як же так, мої думки, почуття, переживання – все, що складає мій внутрішній світ, раптом зникне?»

Існує такий вислів – «дамоклів меч». Він походить з давньогрецької легенди про Дамокла, яку передав Марк Туллій Ціцерон. Дамокл був вельможею при дворі сіракузького тирана Діонісія I. Всі знали, що Дамокл заздрив тирану, звеличував його, називав найщасливішим з людей, який досягнув всього, чого тільки можна побажати. У відповідь Діонісій запропонував царедворцю зайняти царський престол на один день. Дамокла розкішно одягнули, змастили оліями, посадили на місце правителя; всі навколо копошились, виконуючи кожне його бажання. Дамокл блаженствував. Але на бенкеті в розпал веселощів підняв голову і побачив над собою оголений меч, який висів на кінському волосі, і зрозумів, наскільки примарне будь-яке благополуччя.

Подібно Дамоклу, ми, не дивлячись на будь-які успіхи і досягнення, відчуваємо неминучість кінця. І хоч рідко здіймаємо свій погляд, щоби побачити меч, який висить над нашою головою, тим не менше завжди відчуваємо, що він там є…

Чим старшими ми стаємо, тим сильніше усвідомлюємо і ще один бік незворотності наближення кінця. Жахливо прожити життя намарно; страшно, оглянувшись назад, зрозуміти, що все, що робив, не має жодного змісту перед обличчям вічності. Здавалось, що всі досягнення такі важливі, а завдання, які підкидає життя, такі значимі… Але приходить момент, ми дивимось на наше життя і кажемо: «Кому це все було потрібне? Що залишиться після того, як я піду?» Інакше кажучи, ми задаємось питанням, яке не давало спокою багатьом філософам: «Чи є в моєму житті такий зміст, який би не зник перед смертю, яка неминуче прийде?»

Більше про смерть:

Дуже часто, говорячи про віру і релігію, люди підкреслюють моральну користь. Недавно одна жінка у потягу, розповідаючи про свої відвідини монастиря, піднесено вигукнула: «Я так люблю всю цю релігію!». Але переконання віруючої людини набагато більші і вищі від звичайного морального і естетичного задоволення. Адже віра у Христа для нас воістину є перемогою над смертю!

  • По-перше, повіривши, ми відкрили, що життя не закінчується смертю, що там, за порогом буття, є інше незвідане життя.
  • По-друге, Христос Своєю смертю переміг нашу духовну, а значить, і майбутню фізичну смерть. Всі гріхи, які ми звершуємо, важкою могильною плитою лягають на нашу душу, і ніщо не може допомогти, окрім прощення… Але хто може простити? Бог, який став людиною, прийшов сказати нам, що любить нас, і віддав своє життя на викуплення наших гріхів.
  • І на кінець, по-третє, Він дав нам зміст життя, який сягає за межі земного існування. Зміст цей в тому, щоб навчитися любити ближніх і Бога. Бо тільки любов зі всього земного існування може перейти у вічне майбутнє царство.

У Першому посланні Павла до Коринтян є такі слова: «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей! (1Кор.15:19) Це означає, що якщо всі наші очікування торкаються тільки нашого земного життя, це може перемножити на нуль будь-які життєві досягнення. Коли над нами висить дамоклів меч небуття, ми воістину стаємо «тими, хто в гробах». Але саме від цього нас визволив Христос! Христос воскрес!

Роман Усачов

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!