В середині 1980-х у сфері медіа та технологій почала з’являтися нова фраза. Хоча вона була не такою поширеною, як ми спостерігаємо сьогодні, але новітні «окуляри та рукавички», дозволяли людям відчути щось нове, що назвали віртуальною реальністю.
Водночас науково-фантастичні романи передбачали такий тип соціальних медіа (наприклад, «Нейромант» Вільяма Ґібсона).
Але 80-ті роки були далекими від початку зародження віртуальної реальності. Ще більш елементарні технології були представлені роками до цього, включно з Experience machine («машина досвіду») у 70-х роках.
Ви можете стверджувати, що винахід персональних комп’ютерів, домашніх телевізорів, фільмів або навіть видрукованих фотографій мали елементи, що можуть перенести вас в інший, віртуальний світ.
Зараз, у 2022 році ми все ще не маємо летючих машин або говербордів (таке майбутнє обіцяли нам Док та Марті у фільмах «Назад у Майбутнє»), але ми маємо декілька досягнень у сфері віртуальної чи доповненої реальності, які можуть бути доступні у мобільних телефонах, ігрових системах, окулярах та інших гарнітурах.
Останні декілька років все це розвивалось дуже швидко, тому було придумано та поширене нове слово: «Метавсесвіт».
Один письменник описав метавсесвіт, як «чудовий новий світ цифрових технологій, де люди можуть бути звільненими від власних тіл, певних місць та інших фізичних обмежень».
Якщо станеться так, як засновник Facebook Марк Цукерберг це уявляє, то це буде повністю змодельований світ, де люди можуть жити своїм життям з цифровими робочими місцями, відпустками, спортивними залами, церквами та усім іншим, і все це в цифровому світі. Не буде навіть потреби вилазити з ліжка!
Я вважаю, що метавсесвіт – це наступний крок в еволюції соціальних медіа. Ми піднесли екран ближче до наших очей, прикріпили контролер до рук та занурились у віртуальний досвід.
Кожен крок «вперед» в технології, яку подібні винаходи дозволяють нам зробити, хоч це за своєю суттю є зло, представляє етичні та моральні питання, на які ми повинні відповісти, як суспільство в цілому та особливо, як християни, які прагнуть жити святим життям в загубленому світі.
Тож, які моральні питання створює метавсесвіт та віртуальна реальність? Як християни повинні відповідати на цей прогрес соціальних медіа? Дозвольте мені розглянути 4 ідеї щодо цього.
1.Він може запропонувати легкий шлях, щоб приховувати гріх
Одні і ті самі гріхи існували з самого початку людства. Доступ до цих гріхів та можливості для цих гріхів значно виросли, особливо, якщо це можна приховати від інших.
Технології роблять життя зручнішим, але той самий транспортний засіб, який може довезти вас швидше до роботи, також може на когось наїхати. Той самий мікрофон, який можуть використовувати, щоб проповідувати Євангеліє цілому натовпу, може використовуватися для поширення брехні та пропаганди для контролю.
Винахід фотографії представив більш реалістичну версію порнографії, яку розширив винахід відео та кіно.
Аналогічно, ранні ігрові системи дали людям новий спосіб витрачати час, коли вони були вдома, щоб згодом розповсюджувати кишенькові пристрої, такі як смартфони.
Віртуальна реальність за своєю суттю не є злом, але потенційне вчинення гріха та неправедності тепер здається більш реалістичним, ніж раніше.
Усі ці гріхи можуть бути повністю таємними й ніхто не буде знати, що трапилось у віртуальному чи цифровому світі.
Християни не можуть відділити себе від цього світу повністю, ізолювати себе від зовнішніх спокус (згідно з молитвою Ісуса, Іоанна 17 розділ), але ми повинні відокремитися і бути «освяченими правдою» (Іоанна 17:17). Також ми повинні «сторонитися хибних бажань юнацьких, але прагнути праведного життя, віри, любові та миру разом з усіма тими, хто закликає Господа від щирого серця» (2 Тим. 2:22).
2.Це може відокремити нас від справжньої реальності
Стримування та внутрішні настанови, які зазвичай заважають нам робити подібні вчинки – відсутні, коли ми знаходимось у віртуальному світі (наприклад, у відеоіграх, соціальних медіа чи метавсесвіті), де більше можливостей та менше наслідків (як от нездатність померти).
Ми просто є аватаром з відмінним ім’ям і зображенням, яке можна налаштувати, тому ми можемо стати анонімами для людей, які знають нас в реальному житті. Це може спричиняти проблеми нашій власній психіці.
Часто можна побачити, що хтось поводить себе в реальному житті не так, як за екраном смартфона. Ось чому церкви відчувають, що вони повинні робити вказівки вірянам, як поводитись онлайн.
У віртуальному світі ми можемо робити все, що тільки можна уявити (хороше чи погане) практично без відповідальності. Цей смак «свободи» від правил та реальності не принесе нічого доброго чи праведного людству, це було вже доведено багато разів. Згідно зі словами, які приписують Джону Дальберг-Актону з 19 століття, «абсолютна влада абсолютно розбещує».
Згадаймо принципи Ісуса, які все ще залишаються незмінними попри технологічні досягнення. Пожадливість все ще залишається пожадливістю − не важливо, як вона упакована; ненависть все ще залишається ненавистю в наших серцях, навіть якщо наші вороги віртуальні; заздрість або ревнощі все ще руйнують нас, навіть якщо володіння наших сусідів – пікселі та коди; гордість все ще є огидною для Бога, навіть якщо це за екраном чи окулярами.
Не має значення, який засіб ми використовуємо для того, щоб працювати, грати та проживати своє життя, ми все ще покликані бути святими людьми.
3.Це може замінити реальну дружбу
Однією з найважливіших ознак «зібраної» чи спільної церкви – це фізичне зібрання. Церкви регулярно збираються на служіння, вивчення Біблії, обіди, розваги.
Спілкування, яке відбувається, коли віруючі збираються разом, де вони можуть потиснути руку, обійнятися, дати п’ять, торкнутися плеча, щоб підтримати у молитві, − це ніколи не можна буде замінити на віртуальну версію тих самих активностей, тому що хоча ти й можеш обдурити зір, решта твоїх органів чуття буде розуміти, що нікого поряд немає.
Як пояснив один письменник, деякі люди думають, що «віртуальна церква» стане популярною у майбутньому, можливо навіть популярнішою, ніж фізичне зібрання. Але «віра наших батьків полягала не в тому, щоб просто відвідувати церкву (онлайн)… церква, яка з’єднує тільки онлайн – це просто кімната для спілкування. Безтілесне існування дозволяє нам легко заховатися… Християнське життя не можна прожити повністю онлайн. Бог покликав нас в цей час, на це місце, до некомфортних часів і криз, та до людей, чиї проблеми та недуги є неприємними. Світ, у якому Бог створює все нове, наповнений справжніми людьми та справжніми проблемами, які не будуть виправлені в ілюзорному світі онлайн-існування».
Фізична єдність – це не просто важливе зібрання для християн; це важливо для кожного в будь-якому місці. Бог створив нас соціальними.
Зараз ми в культурі, де люди більш ізольовані та самотні, ніж будь-коли до цього, хоча, іронічно, що зараз ми частіше «на зв’язку».
Це пов’язано з багатьма факторами, таким як розвиток цифрових платформ (від старих чатів та миттєвих месенджерів до більш сучасних соціальних медіа та віртуальної реальності), де люди тримають свої пристрої замість того, щоб бути з реальними людьми, або ж коли телевізор є найголовнішим у будинку (замість людей, які б стояли у вітальні й спілкувались, люди дивляться телевізор).
Винахід автоматичних дверей гаража, які закриваються за нами, коли ми заїжджаємо в наші відокремлені приміські фортеці (замість того, щоб сидіти на ґанку чи дивитись на сусідів у їхньому дворі), зросли страхи перед мікробами (навіть до коронавірусу 2020), та ментальність продуктивності, яку багато людей відчувають у своїй взаємодії з іншими.
Розглядаючи усі ці умови нашої культури, ми більше потребуємо людської, фізичної взаємодії.
Хоча автор послання до Євреїв не міг передбачити віртуальну реальність, він писав, що «віруючі повинні думати одне про одного, та спонукати одне одного до любові й добрих вчинків» (Євреям 10:24).
4.Це може призвести до ледачого і нездорового способу життя
І знову, це не щось нове. Спокуса менше рухатися, менше працювати завжди існувала. Але чим більше ми використовуємо «екрани», тим більше ми сидимо і щось передивляємось, тим більше ми працюємо, сидячи на дивані чи ліжку, тим менше ми спілкуємось з людьми поза нашим домом, тим більша спокуса вести малорухливий спосіб життя з незначними фізичними вправами та недостатнім відпочинком.
В іншій статті один письменник пояснює, що проведення часу у віртуальному світі насправді «заохочує нас забути про наші тіла».
Але ми повинні пам’ятати, що наші тіла це «щось більше, ніж просто інструмент, за допомогою якого ми пізнаємо світ». Бог дав нам тіла, як інструмент, щоб прославити Його, робити добро, служити іншим, і так – насолоджуватися життям.
Чому це має значення?
До того, як ми повністю приймемо або відмовимося від нових технологій, спершу ми повинні навчитись добре розпізнавати речі, тому що примхи та досягнення як ці, представляють нам новий та легший шлях до гріха, ізоляції та ліні.
Подобається нам це чи ні, метавсесвіт, ймовірно, буде не просто ведучою технологією сьогодення, він може бути загальною технологією майбутнього. Тож, подумаймо про нашу відповідь зараз та приготуємося до того, щоб впоратись з цим біблійним та здоровим шляхом.
