Проза

Заговорили

Петро і Галя посварилися. Цього разу дуже серйозно. Не можна сказати, що за п’ятнадцять років шлюбу в них усе було ідеально, але ця сварка була найбільшою. Уже третій день подружжя ігнорували одне одного. Начебто й не гнівалися, але принципово не розмовляли. «Я не маю на неї образи, Боже, але поки не можу з нею говорити», — виправдовувався Петро під час вечірньої молитви. А в іншій кімнаті Галя молилася так само.

Тепер Петро сам розігрівав собі обіди. Галя з нейтральним виглядом поралася в кухні, або виходила на той час до кімнати. До Петра долинало лише її тихеньке наспівування. Петрові не раз язик свербів поговорити за звичкою з дружиною, але стримувався. Посварені ж. Добре, що Галя пакунок на роботу готувала. Акуратно загорнута їжа завжди стояла зранку на столі. «Узагалі ми не гніваємося, ми просто не говоримо», — міркував Петро, наминаючи смаколики. Зі свого боку він теж старанно виконував домашні обов’язки. «Ми не гніваємося, а просто не розмовляємо», — заспокоювала себе Галя, проводжаючи поглядом сутулу постать чоловіка. Наче все добре в них. Але на душі обох було мулько…

Про термінове відрядження Петрові повідомили раптово. Завтра вже треба їхати. Квитки на ранковий потяг куплені, документи на місці, але… З Галею він ще не розмовляв, а сумку ж треба зрихтувати… Галя вміла дивовижним способом поскладати там усе необхідне, щоб ніщо не м’ялося, не псувалося і мало гарний вигляд. А ще вона, зазвичай, будила його за годину до потяга. Але як їй сказати тепер, якщо вони не розмовляють?

Після роботи Петро довго крутився по хаті. Галя з максимально життєрадісним настроєм поралася в кухні, прибирала, щебетала до когось телефоном. Петро кілька раз розкривав рота, щоб попросити злагодити сумку, але слова десь залишалися в горлі. Зрештою чоловік придумав спосіб. Витягнув білий аркуш і великим шрифтом написав: «Завтра їду. Розбудиш о 04:30. Склади сумку». Петро поставив аркуш на видному місці в кухні й задоволено потер долоні. Ось як можна розв’язати проблему. З впевненістю, що дружина все зробить, чоловік пішов спати.

Петро прокинувся тоді, коли промені ранкового сонця щедро залили кімнату. Сонні очі заледве розглянули цифри годинника. Була вже 7 ранку. ЩО?! Він же мав бути на відрядженні!

— ГАЛЮ!

Нашвидкуруч одягнувшись, Петро влетів до кухні. На порозі стояла акуратно складена сумка. Записка була на тому ж місці. Нижче його тексту акуратним жіночим почерком було дописано «Сумку склала. А встати можеш і сам».

— Галю! Ти чого мене не розбудила? — Петро із запискою в руках вибіг надвір.

Дружина поралася у квітнику.

Читайте також:

— А як я мала тебе будити, як ми не говоримо одне з одним? Ти написав, я відписала. Та й усе, — спокійно відповіла Галя.

— Ну так… — Петро хотів заперечити, але не мав що.

Дружина була абсолютно правою.

— Послухай, але ж ми заговорили, — раптом зауважив Петро зі здивуванням.

— Дійсно, — теж здивувалася Галя.

Вони ще хвилину дивились одне на одного, а потім раптом розсміялися. Щиро й голосно. Так сміються люди, з душі яких нарешті зник тягар. Хай і ціною проблем на роботі…

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!
Become a patron at Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Тетяна Дорош

Люблю тексти.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button