Ця фраза належить не мені. Її автором є Petro S. Balog. Існує чимало питань, в яких я готовий схрестити шпаги з Петром (в деяких питаннях наші погляди є кардинально протилежними); і якщо їх усіх тут перерахувати, то може вийти довгенький лонгрід. Та водночас є немало моментів, у яких я повністю з ним згоден. Один з них – це, власне, фраза «радикалізм радикалізується». (Автора згадую, щоб не займатись плагіатом.) Наведу тут його нещодавні слова щодо травлі Джоан Роулінг, авторки «Гарі Поттера»:
«Лівацтво – це тупикова гілка, яка поки не пройде через тоталітаризм і мільйонні жертви, не може заспокоїтися. На якийсь час. А потім знову за своє. Як зрештою, і радикальні праві, які перероджуються у фашизм чи нацизм. І взагалі, всяка радикальна «єдиноправильна» ідеологія… Ну що ж, у такому випадку проходиться етап «пожирання своїх», які чомусь не хочуть бути аж так «єдино правильними» чи аж занадто «радикальними».
Я багато думав про це все. Так уже склалося, що у своїх дописах я часто торкаюся проблеми хибної релігійності. Так ось, все більше переконуюсь, що радикалізм є також одним із проявів релігійної патології. (Великим прозрінням для мене було усвідомлення цієї проблеми в собі.) Цього разу новим у моїх роздумах є усвідомлення, що радикалізм завжди супроводжується підозрілістю, яка властива йому за самою суттю.
Мені завжди було важко збагнути, чому комуністи загнобили так багато «своїх». А відповідь, як виглядає, лежить на поверхні. Тому що радикалізм, неважливо якого він покрою, завжди підозрює інших, навіть «своїх», які не є такими радикальними як ти. Саме звідси така схильність «радикальних» християн вишукувати єресі в інших і влаштовувати полювання на відьом. Я розцінюю таку тенденцію як патологічну. Це є форма духовної самоомани. І спостерігати таке явище можна всюди − в кожній конфесії. Така радикальна релігійність є дуже привабливою, але вона створює дуже їдку духовну атмосферу.
Чи християнство містить у собі заклик до радикальної посвяти? Так. Чи Євангеліє вчить принциповості? Так. Але є різниця між здоровою посвятою і патологічним радикалізмом. На мою думку, хороший приклад безкомпромісного слідування за істиною без токсичного радикалізму чудово показаний у фільмі Теренса Маліка «Таємне життя». Але більш детально про це іншим разом…
[sc name=”futerblock” ]
