Якщо людина робить добро, щоб мати за це щось, а отже заради вигоди, вона не досягне вічного життя, не важливо віруюча вона чи ні. Тому що вічне життя досягають не ті, хто заслуговують його, а ті, хто приймають його як дар. А це, інакше кажучи, є ті, хто робить добро заради самого добра. Тому, якщо людина робить добро з любов’ю, а не заради вигоди, вона неодмінно ввійде у вічне життя, ба більше, вона вже належить йому, незалежно від того віруюча вона чи ні. Тому що спільниками Божого Царства ми стаємо не номінально, через формальну приналежність, а по суті, себто реально.
Чи означає це, що вірити в Євангеліє тепер не обов’язково і Христос більше не є необхідним для спасіння? Аж ніяк! Грішно таке навіть думати! Адже немає іншого шляху та інших дверей до вічного життя окрім Христа. Він єдиний переміг у світі гріх і смерть Своєю слухняністю аж до хреста і воскрес із мертвих, принісши життя майбутнього віку в наше сьогодення. Ніхто крім Нього не міг цього зробити. І без Христа не бачити б нам вічного життя як власних вух.
Тому питання ставити треба інакше. Чи спасіння і Дух Христа діють у світі тільки в межах видимої спільноти християн чи розмах їхньої дії є ширшим? Здається, Євангеліє дозволяє нам ствердити, що таки ширшим. Взяти хоча б притчу про милосердного самарянина. Подумайте тільки, Ісус використав приклад самарянина, щоб показати, що означає бути справжнім виконавцем Закону. «Іди і ти роби так само!» Як так само? Оскільки самарянин! Вибач, равві, ти серйозно? Так, тому що цей іновірець виконав заповідь любові до ближнього згідно з волею Божою. Уявіть тільки, яким приниженням це було чути юдеєві, який міг похвалитися власним обранням і знанням Закону з самого дитинства.
А хіба ж не те саме намагається сказати нам апостол Павло, коли пише: «слава ж і честь, і мир усякому, хто чинить добро: юдеєві перше, а потім грекові, бо Бог не вважає на особу. … Коли ж необрізаний пильнує постанови Закону, то чи не порахується йому його не обрізання за обрізання? І необрізаний по природі, виконуючи Закон, осудить тебе, що, не зважаючи на Письмо й обрізання, ти переступник Закону; бо не той юдей, що є ним назовні, і не те обрізання, що назовні, на тілі, а той, хто юдей у скритості, і те обрізання серця – за духом, не за буквою; така похвала не від людей, але від Бога» (Рим.2:10-11,26-29).
Читайте також:
Один з відомих богословів ХХ ст. Карл Ранер назвав таку ситуацію «анонімним християнством», коли люди не є християнами формально в силу різних причин та обставин, але є ними по суті. Звісно, це не загальне правило і йдеться про винятки. Як також те, що все хороше в цих людях і автентичне прагне й тяжіє до формальної і повної зустрічі з Христом в Євангелії та видимій християнській спільноті. Схожу думку озвучував також Клайв Люїс. А Вам як здається, Ісус погодився б з таким поглядом чи назвав би його хибним?
