Мстиславове євангеліє (рубіж XI-XII ст.) – велика художньо оздоблена книга, призначена для читання в церкві у святкові дні. Написана гарним, великим уставом, прикрашена кольоровими заставками, мініатюрами євангелістів, великими ініціалами. Книгу виготовлено на замовлення князя Мстислава – сина Володимира Мономаха, в той час коли він був новгородським князем.
Християнство доволі твердо стало на ноги в стародавній Україні й, безумовно, відігравало вирішальну роль в духовному житті руської знаті. Освіта в старокиївській державі посіла чільне місце. Це давало можливість багатьом заможним верствам реалізовувати себе, особливо князям.
Замовляти й мати книги Святого Письма в Русі-Україні серед князів стало добрим звичаєм. Чи їхав князь або його син до чужої країни, чи на князювання в інші землі Руси, він брав із собою або замовляв книгу Святого Письма. Здебільшого, це були Євангелія.
Одне з них, що засвідчує його замовний характер, є Мстиславове Євангеліє. Списав його для старшого сина Володимира Мономаха князя Мстислава Великого писар попович Олекса Лазоревич, вірогідно, син Лазоря, ігумена Видубицького монастиря, священика церкви Бориса і Гліба у Вишгороді, а пізніше, з 1105—1117 рр., — єпископа міста Переяслав.
Київське походження Євангелія та Олекси підтверджує, на думку дослідників, фонетична система писаря, що ближча до сучасної системи української мови[1]. Допомагав йому у цій справі Жаден, який окремі частини книги писав золотом. Але побувало Мстиславове Євангеліє не в одній тільки Русі-Україні, але й за кордоном, у столиці Візантії, у Царграді (Констянтинополі), куди його возив для оздоблення княжий тіун Наслав.
Є в рукопису також приписка цього ж Наслава, який зазначає, що остаточно Євангелія була завершена в Києві. Про його українськість засвідчує не тільки місце його написання, але й сама мова. На думку дослідників, фонетична система писаря ближча до сучасної системи української мови[2].
За наказом Івана IV Лютого 1551 року у Новгороді Євангеліє було відновлено, і для нього було виготовлено новий дорогоцінний оклад. Нині Мстиславове Євангеліє зберігається в Московському державному історичному музеї.
[1] Жуковская Л.П. Апракос Мстислава Великого. – Москва, 1989, с.21
[2] У мові спостерігається складне переплетіння південно- та східнослов’янських рис, специфічно новгородські ознаки відсутні. Редакція апракосу — з найбільш поширених на Русі. Написаний уставом золотом та чорним письмом. Оклад коштовний, 1551: на срібну золочену дошку накладено скань, вставлені 16 емалевих іконок кінця 11 — 12 та 16 ст., 16 напівдорогоцінних каменів та 6 великих перлин. Спершу в окладі, вірогідно, було вміщено 12 емалей із зображенням апостолів (Вілкул Т.Л. Мстиславове Евангеліє [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во “Наукова думка”, 2010. – 728 с.: іл.)
[sc name=”futerblock” ]
