Домашня»Новини»Місцеві органи влади почали впровадження гендерної ідеології

Місцеві органи влади почали впровадження гендерної ідеології

9
Поширень
Pinterest WhatsApp

23 червня 2017 року Вінницька міська рада прийняла рішення № 780 про приєднання м. Вінниці до Європейської Хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад. Уже 30 січня 2020 року, під час засідання виконавчого комітету Вінниці було схвалено рішення про внесення змін до Регламенту виконавчих органів міської ради.

У Вінниці змінили регламент роботи виконавчих органів місцевої влади

 23 червня 2017 року  Вінницька міська рада прийняла рішення № 780 про приєднання м. Вінниці до Європейської Хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад. За нього проголосувало 45 місцевих депутатів.

Уже 30 січня 2020 року, під час засідання виконавчого комітету Вінниці було схвалено рішення про внесення змін до Регламенту виконавчих органів міської ради. Зміни зумовлені тим, що Вінниця стала першим містом в Україні, яке приєдналося до Європейської Хартії рівності жінок та чоловіків у житті місцевих громад.

Відповідно до Європейської Хартії рівності чоловіків та жінок, до якої приєдналася Вінниця у 2017 році, забороняється дискримінація за будь-якими ознаками статі, раси, етнічного або соціального походження, генетичних особливостей, мови, релігії або переконань, політичних або інших поглядів, належності до національних меншин, майнового стану, місця народження, інвалідності, віку або сексуальної орієнтації.

Як ми бачимо алгоритм роботи в даному випадку стандартний.

  1. Спершу місто закликають приєднатися до Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад, яка має таку чудову назву.

  2. Потім на виконання Хартії закликають створювати гендерні програми, які під видом боротьби за рівність прав чоловіків і жінок починають просувати гендерну ідеологію

  3. Наступним кроком є зміна регламенту роботи виконавчих органів місцевої влади та внесення туди максимально всіх моментів, щодо просування гендерної ідеології.

Як під видом рівності прав чоловіків і жінок просувають гендерну ідеологію

На загал масовою аудиторією «гендерна рівність» сприймається як рівність прав і можливостей жінок і чоловіків. Але насправді «гендер» – це геть не синонім слова «стать».

Гендер – це індивідуально обрана роль, яка може співпадати зі статевими ознаками, а може й не співпадати. І якщо статей є лише дві – жіноча та чоловіча, то «гендерів» значно більше. На сьогодні різних типів «гендерів» налічується понад 100, і їхня кількість постійно збільшується. Саме гендерна ідеологія лежить в основі концепції ЛГБТ – лесбійки, гомосексуалісти, бісексуали, трансгендери тощо.

Тому включення СОГІ (сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність) до переліку ознак, за якими заборонена дискримінація, це виключно ідеологічна та абсолютно антинаукова справа. Не кажучи вже про суперечність нормам християнської моралі, що відіграє головну роль у формуванні цінностей українського народу.

Поняття «дискримінація людей за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності» є штучним і неюридичним. Адже ці ознаки не є категорією природного права, як, наприклад, колір шкіри чи національність. Українським законодавством уже передбачена відповідальність за правопорушення та злочини проти інших людей.

Тобто особа, яка порушила права іншої особи, має відповідати за своє неправомірне діяння – без усяких умовностей і винятків. Введення у різні закони та підзаконні акти штучних понять СОГІ є недоцільним і має на меті наступне – поширення ЛГБТ-ідеології, визнання сексуальної девіації варіантом норми, легалізацію одностатевих цивільних партнерств і «шлюбів», надання їм права на усиновлення дітей.

Тим більше дивним видається оголошення способу статевих стосунків антидискримінаційною ознакою.

Невже тоді у законах доведеться, за цією логікою, перераховувати усі форми та способи сексуальних контактів, доводячи ситуацію до абсурду?

Рекомендації та обгрунтування недоцільності підписання Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад

І. Неоднозначний правовий характер Хартії

Європейську хартію рівності жінок і чоловіків у житті місцевих громад розробила у 2004 році організація «Рада європейських муніципалітетів і регіонів», членом якої є Асоціація міст України.

Документ не розглядався українською експертною спільнотою, не проходив громадське обговорення, а відтак органи місцевого самоврядування не мають приймати її без ґрунтовного громадського обговорення та не зобов’язані приєднуватися до Хартії.

Незрозуміло, який владний орган офіційно взяв на себе відповідальність за впровадження положень даної хартії, які, як засвідчує експертний аналіз, суперечать Конституції України та принципу верховенства права. Органи влади у своїй діяльності мають керуватися Конституцією та законами України, зокрема, будувати свою діяльність відповідно до принципу верховенства права. А відтак необхідність і навіть зобов’язання з боку Асоціації міст розроблення Плану дій з досягнення рівності і відповідної практики реалізації, що містить Хартія, не має  загальнообов’язкового характеру, оскільки не представляє собою офіційного акта органів державної влади. Хартія носить декларативний характер, що означає, що її норми не містять конкретних правил поведінки, а лише проголошують цілі, завдання, принципи окремих галузей права, правових інститутів.

Втім у пункті 1 частини ІІ вказується, що «для імплементації положень цієї Хартії Підписант зобов’язується вжити таких конкретних кроків: кожен Підписант цієї Хартії в обґрунтований термін (не більше двох років) розробить та ухвалить власний План дій з досягнення рівності, та буде його виконувати». Складається враження, що зароджується нова гендерна конституція на місцях. Така надмірна декларативність гендерних питань і відповідних принципів зводить нанівець дію принципу верховенства права.

Вважаємо, що приєднання до Хартії вступає у прямий конфлікт із цінностями українського народу і становить загрозу національним інтересам України.

Натомість, ініціатива впровадження та отримання підтримки на місцевому рівні Хартії має на меті закріпити концепцію, яка спрямована на поглиблення моральної та духовної деградації суспільства, руйнування інституту сім’ї, що є соціальним базисом для існування суспільства і держав, а також батьківства, материнства та дитинства в Україні.

ІІ. Ідеологічне підґрунтя

Хартія не надає визначення поняття гендерної рівності, втім вживає неоднозначні для українського законодавства терміни, такі як «гендер», «сексуальна орієнтація» та похідні від них «гендерне інтегрування», «гендерне бюджетування», «засади гендерної рівності», «сексуальна орієнтація», «стереотипи», «викорінення гендерних стереотипів та

поглядів» тощо (стаття 2 частини І, п.1 статті 10 частини ІІІ; принцип 5 частина 1).

Особливо такі терміни, як «сексуальна орієнтація», «стереотипи», вказують, що гендерна  рівність очевидно розуміється у Хартії ширше, ніж це передбачено Законом України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків».

Зазначимо, що у міжнародній практиці не існує уніфікованого поняття «гендер». Похідні від нього – ґендерна рівність, ґендерна освіта, ґендерне виховання – є маніпулятивними ідеологічними термінами, які подаються у позитивному контексті, зокрема як соціальне забезпечення рівних прав між чоловіками та жінками. Насправді, у такий спосіб намагаються знищити полярність між чоловіком і жінкою, поставити під сумнів природну сім’ю та розмити традиційні ролі, притаманні жінкам і чоловікам.

На думку багатьох експертів, у підсумку це призведе до докорінних соціальних перетворень, катастрофічної демографічної кризи більшості етносів, і поставить під загрозу існування відомого нам природного суспільства. Сьогодні багато країн відмовляються від імплементації таких понять у національне законодавство та правові акти. При цьому зазначимо, що справедлива ідея рівності прав і можливостей жінок і чоловіків не може використовуватися як привід для легалізації поведінкових девіацій та аморальності.

ІІІ. Суперечливі пункти

1. У назві Хартії вживається термін «рівність жінок і чоловіків», але сам текст документу насичений (зустрічається більше 30 разів) терміном – «гендер» та «гендерна рівність», який був запозичений з понятійного апарату соціо-психологічних (біхевіоральних) наук. Там він позначає не лише рівність двох біологічних статей (жіночої та чоловічої), але й рівність різних гендерів, які, своєю чергою, охоплюють гендерну ідентичність (усвідомлення себе належним до певної статі, до обох статей чи до жодної статі) та гендерну роль (вияв своєї гендерної ідентичності в суспільстві).

Теоретики гендеру одностайно визнають, що гендер включає не лише біологічні, соціальні чи культурні характеристики особи, але й сексуальну поведінку, яка відрізняється на підставі гендерної ідентичності та сексуальної орієнтації (згадка про неї є в принципі 2 та статті 10 Хартії). Таке розуміння гендерної рівності прямо суперечить статті 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Те, що гендер і стать – два різні поняття, підтверджується тим, що в англомовному варіанті Хартії в статті 2 частини І, вживається перше (англ. – gender), а у пункті 1 статті 10 частини ІІІ – друге (англ. – sex).

2. У статті 6 частини ІІІ Хартії наполегливо проголошується відмова від

стереотипів. Можливо у країнах з надмірною лібералізацією і розмитими уявленнями про суспільну мораль якісь традиції чи правила соціальної поведінки і життя вважаються стереотипами, а в Україні це є доброю традицією і сімейною цінністю. Та й загалом розуміння стереотипів у контексті рівності жінки та чоловіка у кожної особи, різних груп населення та у різних суспільствах є різним, воно може бути різним як серед жінок, так і серед чоловіків. Те, що здається стереотипом для однієї жінки, цілком нормально сприймається іншою, наприклад, покликання забезпечувати домашній добробут, народжувати та виховувати дітей.

Навпаки, примушування усіх жінок ставати абсолютно рівними в правах з чоловіками може дискримінувати тих жінок, які не мають можливостей реалізувати такі права через свій статус (наприклад, багатодітна матір) і часто потребують підтримки з боку держави, як це визначено у статті 24 Конституції України та статті 3 Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”.

Жінка і чоловік не можуть бути повністю урівняні в правах та можливостях, оскільки вони є різними за своєю природою (і ця теза підтверджується у статтях 14 та 15 Хартії): мають різні фізіологічні та генетичні відмінності, що абсолютно нормально сприймається багатьма жінками. Тому положення Хартії про зобов’язання викорінювати стереотипні уявлення про ролі жінок і чоловіків загрожують зловживаннями та невірними тлумаченнями.

Стереотипи – це суб’єктивна категорія, яка не може бути переведена в площину політичного чи правового документу.

3. У пункті 3 статті 13 Хартії вимагається викорінення будь-якої стереотипної концепції ролі чоловіків і жінок у всіх формах освіти, для чого має відбутися перегляд навчальних матеріалів, освітніх програм і методик шкіл та інших освітніх закладів для боротьби зі стереотипними уявленнями і практиками тощо, що вже почалося впроваджуватися в Україні через експертизу підручників з урахуванням гендерної складової і викликало різкий суспільний резонанс.

4. Стаття 10 частини ІІІ Хартії визначає форми дискримінації і зневаги, серед яких – сексуальна орієнтація. При цьому від підписанта Хартії вимагається забезпечити, щоб питання різних форм дискримінації або зневаги піднімалося в гендерній оцінці у Плані дій з досягнення рівності.

5. Викликають занепокоєння також положення Хартії, які закликають заохочувати чоловіків до піклування за дітьми (статті 11 та 16), оскільки, незважаючи на те, що чоловіки повинні відігравати не меншу роль у вихованні дітей, ніж жінки, все ж приймати спеціальні заохочувальні заходи для того, щоб позбавити дитину материнського піклування (яке не може за жодних обставин, крім нагальної необхідності, бути заміненим піклуванням батька, бабусі чи дідуся), не тільки не потрібно, але навіть шкідливо для гармонійного розвитку дитини.

6. Неоднозначними є пункти 2 та 3 статті 17 Хартії про забезпечення існування послуг для догляду за утриманцями, оскільки це може розглядатись як заохочення до відмови від обов’язку повнолітніх дітей піклуватися про своїх батьків, закріпленого в українському законодавстві (стаття 51 Конституції та стаття 172 Сімейного кодексу України).

7. Пункт 2 статті 3 частини ІІІ Хартії («жінки та чоловіки з груп меншин») також викликає питання. Що це за меншини і чи узгоджується це з нормами суспільної моралі та законодавством України?

8. Гендерна рівність, з метою прихованого просування так званих прав сексуальних меншин (пункт 3 статті 14 частини ІІІ), планується впроваджуватися у систему охорони здоров’я: «Підписант зобов’язується забезпечити, щоб медичні працівники, в тому числі ті, які беруть участь в зміцненні здоров’я, визнали, яким чином гендерні питання впливають на медико-санітарну допомогу, а також взяли до уваги різний досвід такого догляду у жінок і чоловіків».

9. Також передбачається: надання фінансової та іншої підтримки підприємствам, які просувають гендерну рівність; заохочення жінок, що навчаються, вивчати навички і здобувати кваліфікації для робіт, що традиційно вважаються «чоловічими», і навпаки (пункт 3 статті 27).

Тут слід відмітити, що рішення про здобуття навичок та кваліфікацій для таких робіт, які, як правило, супроводжуються шкідливими та небезпечними умовами праці, може бути ухвалене жінкою або через безвихідь (нема можливості іншого працевлаштування у певній місцевості), або без розуміння довгострокових наслідків такої роботи у майбутньому (наприклад, для реалізації її репродуктивної функції).

У зв’язку з цим вважаємо, що відміна Наказу Міністерства охорони здоров’я України “Про затвердження Переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок» була необдуманим кроком.

Висновки

Будь-яке примушування до підписання даного документу, який не є обов’язковим до виконання, означатиме незаконне втручання у діяльність місцевих органів влади, що обрані народом. А отже, ніхто не зобов’язаний підписувати даний документ і долучатися до сумнівних і неоднозначних декларацій в обгортці «забезпечення рівності прав жінок і чоловіків».

З огляду на те що понад 50 місцевих рад останнім часом прийняли рішення про захист і підтримку сімейних цінностей і несприйняття одностатевих стосунків та партнерств, очевидним є маніпулятивний характер намагання досягнути підписання місцевими радами цієї Хартії обсягом у 30 сторінок, серед яких приховано положення руйнівні для поняття сім’ї, неперевершеної, унікальної ролі у ній жінки та чоловіка, впроваджуються необґрунтовані терміни «сексуальна орієнтація», «відмова від стереотипів» та т. і.

Підписанти Хартії унормовують спірні поняття у суспільній і державній правовій практиці; зобов’язуються імплементувати загрозливі ініціативи в усі сфери соціального життя на місцевому рівні попри те, що декларативні положення даної хартії можуть вступати у протиріччя з мораллю та традиціями українського суспільства, з усвідомленням власної цінності, людської гідності й ідентичності жінки та чоловіка.

Зважаючи на те, що гендерна ідентичність та сексуальна орієнтація є поведінковими явищами, біологічна природа яких на сьогодні дискутується у медичній науці, а також те, що впровадження теорії гендеру в усі сфери суспільного життя може спричинити і вже спричиняє непоправну шкоду різним категоріям населення, зокрема дітям, вважаємо за неможливе приєднання міських рад України до цього документу.

Рекомендації

1. Не приєднуватися до Європейської хартії рівності жінок і чоловіків.

2. Блокувати будь-які ініціативи, що загрожують інституту сім’ї, шлюбу, правам та інтересам подружжя, дітей, батьків, національній безпеці та суспільній моралі.

Джерело: Собор

Приєднатися до нас у Facebook  Twiter   Instagram

Підтримайте журналістів slovoproslovo.info!

Кожне пожертвування має значення

Криза та епідемія – час, коли достовірна інформація життєво важлива. Але криза – це час, коли незалежні християнські медіа (а саме вони надають християнський погляд на все, що відбувається) дуже вразливі. Ваша підтримка важлива для нас і дозволить нам і далі робити нашу роботу.

Кожен внесок, неважливо наскільки великий він чи маленький, – це голос на підтримку християнської журналістики. Дякуємо!

Пожертвувати

Виберіть варіант, який вам найбільше підходить. Щиро дякуємо вам за вашу щедрість! .

Пожертву із-за кордону можна надсилати на картковий рахунок:

5168 7427 1505 4262 (JAKOBCHUK ANATOLIJ)

IBAN: UA343052990000026204691061008

Попередня стаття

Сергій Головін: «Батьківщину потрібно любити не за те, що вона велика, а за те, що вона своя»

Наступна стаття

У Дніпрі вперше відбувся Глобальний Лідерський Саміт

Немає коментарів

Залиште коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *