Питання “Хто я такий?” цікавить людину практично стільки ж, скільки існує людство. Вислів “Гносі се аутон” (“Пізнай самого себе”) був девізом давньогрецької філософії. Згідно з переказами, автором його є Хілон (VI ст. до н.е.), який говорив: “Пізнай самого себе, і ти пізнаєш богів і Всесвіт”. Саме цю сентенцію Сократ поклав в основу своїх бесід з учнями, так само як і публічних виступів.
До епохи класичної грецької філософії всі уявлення про походження і призначення людини зводилися до множинних міфів про богів і розповідей про героїв на кшталт Орфея і Одіссея, які наважилися спуститися в царство тіней. Так, Платон наводить переказ про долю людських душ після смерті, відомий нібито зі слів якогось Ера памфілійця (тобто напів-грека, напів-варвара, джерела не надто надійного, але, водночас, можливо, причетного до таємниць, які недоступні раціональним еллінам):
“Якось його було вбито на війні; коли через десять днів стали підбирати тіла вже розкладених мерців, його знайшли ще цілим, привезли додому, і коли на дванадцятий день приступили до поховання, то, лежачи вже на багатті, він раптом ожив, а оживши, розповів, що він там бачив” (“Держава”, Книга X).
Подібні одкровення, що не піддаються перевірці, і засновані на них вірування живуть донині. Особливо в культурах, де поширений анімізм – віра в автономне існування душ або духів (від латинського anima, “душа”). Так, мені доводилося чути свідчення одного місіонера про екзотичну форму канібалізму, з якою йому довелося зіткнутися в племенах Папуа – Нової Гвінеї.
Коли помирала нехороша людина, її тіло спершу закопували в землю, а потім, за тиждень, знову відкопували, і кожен член племені, включно з дітьми, мав скуштувати по шматочку. Можна лише здогадуватися, який вплив чинив подібний ритуал на стан фізичного здоров’я одноплемінників покійного. Проте, самі вони бачили в цій дії не загрозу, а захист. Вони вважали, що раз людина ця була злою, значить, у ній жив злий дух. Після закінчення ж тижня дух цей залишає тіло і блукає околицями в пошуках жертви. Але тих, хто причаститься тіла його колишнього житла, злий дух сприймає за своїх і не заподіює їм шкоди.
Читайте також:
Щонайменше у тубільців є цілком логічне обґрунтування для такої практики. А скільки ірраціональних приписів можна почути, стикаючись з похоронними обрядами в наших більш-менш цивілізованих краях? І щодо оздоблення тіла, і щодо обов’язкових ритуалів, і щодо того, що потрібно й чого непотрібно покласти в труну. Також існують календарні приписи – наприклад, щодо ритуальних дій на третій, дев’ятий і сороковий день після смерті або щодо відвідування могил із мертвими тілами через тиждень після великоднього святкування перемоги над смертю. Міфологічні перекази та окультні практики, що не мають стосунку до Біблії, настільки живучі навіть серед християн, що багато хто вважає їх біблійними. Що ж, відхід із життя є великою таємницею. А нам так хотілося б контролювати всяку таємницю. До цього, власне, і зводиться поняття окультизму.
