Капелан Катерина Семенюк: «Наші воїни дуже хочуть почути, що за них моляться»
Катерина Семенюк − християнка, мама, волонтерка, військова капеланка. Її чоловік Сергій є пастором церкви в Луцьку. У подружжя п’ятеро дітей, двоє з яких прийомні. Наймолодший синок народився першого дня війни. Хлопчика назвали Лука, що з грецької означає «світло». І він дійсно став маленьким промінчиком світла. Історія Катерини та її шлях капеланства − у матеріалі нижче.
З життя
Ще до повномасштабного вторгнення Катерина жила насиченим соціальним життям. Наприклад, була кураторкою проєкту «English Plus», спрямованого на вивчення англійської мови для всіх охочих. До речі, сама Катерина проживала деякий час у Штатах та досконало володіє англійською. Ще в цьому проєкті волонтерка розпочала факультатив синхронного перекладу, навички з чого згодом використає вже у волонтерстві на фронті.
У Катерини великий досвід виховання дітей. Своїх дітей виховує згідно з християнськими цінностями на основі Біблії. Каже, що кожна дитина − унікальна, тому не має смислу підлаштовувати виховання під стандартні критерії. Діти − це подарунок від Бога. А ще материнство − це рішення на любов кожного дня.
На шлях волонтерства
Чоловік Катерини разом із членами церкви почав допомагати людям з перших днів війни. Катерина теж почала волонтерити майже відразу після пологів. Шукала та координувала гуманітарну допомогу для українців з-за кордону. Роботу луцького волонтерського центру координує до сьогодні. Тут збирають усе необхідне: продукти, одяг, засоби гігієни, ліки, рюкзаки парамедиків, турнікети. До речі, з останнім є дійсно велика потреба. Благо: допомагають закордонні друзі.
Навесні 2022 Катерина вже сама почала їздити з волонтерами на деокуповані території. Наприклад, у Бучу та Бородянку відразу після того, як вони відкрилися для волонтерів. Надавали людям матеріальну та моральну підтримку. Саме там Катерина побачила, наскільки важливо допомагати людям зцілюватися душевно. Це вже було щось схоже на капеланство, але ще саме так цю роботу не сприймали.
Капеланське служіння
Як християнка Катерина розуміла: надавати матеріальну допомогу важливо, але не потрібно забувати й про духовне. Тому й пройшла капеланську підготовку в Корпусі військових капеланів, створеному як структурний підрозділ «Християнської Служби Порятунку». Так жінка отримала можливість їздити на фронт та підтримувати українських воїнів. Для них це важливо: психологічне навантаження на фронті величезне. Під обстрілами віра стає тим, що допомагає вистояти як фізично, так і морально.
Катерина відзначає актуальність капеланського служіння та дякує тим, хто доклав зусиль, щоб у 2016 зробити важливий крок − узаконення капеланства. Особливо актуальним стає служіння жінок-капеланів для жінок і дітей на деокупованих територіях. Адже травмовані пережитим вони швидше відкриються жінці, ніж чоловіку.
Капеланське служіння не обмежується лише часом поїздки й живого спілкування. Воно повсякчасне, адже до Катерини постійно дзвонять і пишуть воїни. Просять молитися за них, коли йдуть важкі бої. Дякують за молитви, свідчать про Божий захист на війні. А ще дуже хочуть почути, що за них моляться, їх люблять, чекають тут. Люди шукають Бога на війні. «…Всі, кого я зустрічала на деокупованих територіях чи на “нулі”, там немає невіруючих людей», − констатує Катерина в етері «Щоденники війни» телеканалу 1+1. Правда, є солдати, які розчаровуються, перестають вірити. Вони особливо потребують світла.
У команді капеланів − люди різних конфесій. Війна стерла розбіжності в поглядах. Адже найвищою цінністю є саме людина, за яку помер Ісус і яка зараз потребує моральної підтримки. Так стає неважливо, з якої конфесії служитель, важливо щире серце та бажання допомогти.
Про труднощі
Катерина каже, що особливо важко працювати з важкопораненими людьми в госпіталях. Іноді просто не знаєш, що сказати. Лікарі ж погоджуються: розмови з капеланами впливають на пацієнтів позитивно. Постраждалі отримують те, що так потрібно їхнім душам, тому вже не потребують багато заспокійливих. А ще тих, які чуються в силі, капелани відвозять на богослужіння в обрану церкву.
Моральна підтримка − справа не лише капеланів, а й всього суспільства. Часто люди несвідомо ранять воїнів питаннями про війну, смерті, ворогів. Ми повинні навчитися бути чуйними до пережиття військових, розділяти їхній біль. Їм знадобиться наше милосердя та розуміння після війни.
Ще одним болем для Катерини є хейт з боку деяких людей, через те, що вона як багатодітна матір постійно наражається на небезпеку. З критикою жінка не згодна: навпаки, материнство є для неї найпершою місією. Катерина завжди пам’ятає про свою сім’ю і знає, що вона під захистом. «Я ходжу перед Богом. Мій чоловік підтримує мене», − каже жінка. До того ж матері в капеланстві потрібні, адже викликають більше довіри в солдатів, ніж, наприклад, молоді дівчата. Необов’язково їхати на передову − серед військових у госпіталях чи цивільних із зони бойових дій є багато тих, які хочуть почути слова підтримки.
Читайте також:
Катерина вірить, що Бог допомагає і буде допомагати Україні. Після перемоги мріє знайти компанію, яка б допомогла з відбудовою будинків. А поки що жінка бачить своє життя лише в Україні, у служінні Богу та людям, близьким і далеким. Нехай це буде для нас прикладом.
