Блог Миколи Романюка

Яке майбутнє християнства в Україні?

Як би то парадоксально не звучало, але християнам різних конфесій в Україні як правило категорично не комфортно одне з одним. І в цьому давня-прадавня традиція зверхності й ворожнечі.
Збоку виглядає, що ворог душі людської досягнув чого хотів: зневага і неповага, війна слів і прокляття, ненависть і злість, ігнорування і невігластво, висміювання не таких правильних, як ми. Це все породжено правильно славлячими, біблійними й вселенськими християнами. А суспільство, яке давно не релігійне, дивлячись збоку на те все, ще більше віддаляється не лише від храмів, костьолів чи домів молитви, а й від будь-якого традиційного способу християнського поклоніння Богу. При цьому, продовжуючи шукати Богах, бо має в Ньому потребу, але не так традиційно, і точно не там, де ворожість.

Я не приймаю ідеї з’єднання всіх церков в одну — з багатовіковим розділенням нам жити до другого пришестя. Конфесійне богослов’я і традиційні відмінності практичного богослов’я — то унікальні надбання. Вони сформувалися різними християнськими групами у процесі тлумачення Писання та практики християнського життя впродовж історії. Ці надбання, звісно мають бути захищені всередині конфесії. Їх церква голосно проголошує як з кафедри, так і всюди, де спроможна. Важливо навчитися робити це не «коштом» опоганення інших, а на основі власних теологічних посилів. Навіть більше, у світлі місії Бога кожній конфесії варто переосмислити способи своєї присутності в суспільстві, а не лише в храмах. А кінці історії Господь Ісус пошле Своїх женців і вони вже самі відділять полову від пшениці.
Однак, я не приймаю агресивної риторики розділеності і ексклюзивістського протистояння. Воно сьогодні у постхристиянських суспільствах гірше за атеїзм. Коли ми зневажливо, насмішливо, часто невігласько коментуємо, нападаємо на вчення і практику інших конфесій, то в нас говорить частіше не Ісус, а максимально гордий релігійник, бо інша партія не така правильна як моя, а я то знаю незаперечну істину. Ісус в нас шукає як любити людину справою і як її скерувати до Батька. А як же чистота вчення? — запитає хтось. От і я стверджую, що чистоти вчення треба триматися і постійно оновлюватися в пізнанні за рахунок Писання, богослов’я, при цьому отримавши власне розуміння правильності не викреслити гордо усіх, а служити кому можна. Не відкидаючи інших, виносячи від імені Господа суд, який належить лише Йому, але щиро і сердечно виявляти Ісуса в молитвах, доброчинності і відкритості до всіх.

Що можна було б зробити? Є декілька думок

По-перше, живий діалог перших осіб громад. Вони мають знати й чути одне одного, вміти ставити прямі питання і без осуду слухати та відповідати. Врешті вчитися дивитися одне на одного просто як на людей, без тавра: сектант, розкольник, мертвий, клоун, американський, московський, зрадник віри батьків, і багато більше.
По-друге, є потреба спільно виступати на захист важливих християнських цінностей — справедливість, значимість людського життя, сім’ї, як єдності одного чоловіка й однієї жінки.
По-третє, хоча б на християнські свята громади можуть не лише по окремо, але й разом «йти в народ» і ділитися своєю церковною творчістю з давно не церковними українцями.
По-четверте, громадам варто домовлятися, щоб захищати спільні інтереси перед центральною і місцевою владою. А як це зробити не знайомим лідерам, які максимально підозріло дивляться на іншого.
По-п’яте, взяти собі за правило молитися про всі церкви у вашій окрузі і їх служителів, щоб вістка про Христа найширше поширювалась і щоб ім’я Його не зневажалося тими, хто поруч з нами. Бо від кривославлення інших християн не ви й ваша конфесія виграє, а сатана. Бо для більшості сучасних людей постхристиянського суспільства ми всі сприймаємось як одно.
А що якщо все залишиться по старому? Ізольованість та ексклюзивізм церковних груп (якими б вони великими не були і яку б славну історію не мали) законсервує їх на глухому узбіччі суспільства, а згодом ймовірно й історії; ускладнить місію Бога у сучасному світі; дасть дорогу новим релігійним і псевдо релігійним формам; ускладнить релігійною нетерпимістю розбудову здорового громадянського суспільства.
То чи є майбутнє християнства в Україні? Є, але лише тих християн, які свідомі місії Бога і відкриті до інших християн та до змін у світі, який невпинно змінюється.
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Микола Романюк

Микола Романюк, 45 років, одружений, троє дітей. Вивчав німецьку в Дрогобичі, богослов’я в Одесі. Викладаю у семінаріях та на семінарах, старший пастор в Ірпінській біблійній церкві. Відчуваю своє покликання у тому, щоб пізнаючи Бога і служіння Його людям, допомагати в цьому іншим.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button