Як твій подих зводить знов і знов,
І земля вже ходить під ногами,
Не забудь: ми творимо любов –
Вчинками своїми і думками.
І як шлюб буденністю зійшов,
Полум’я загасло із роками,
Твердо знай: ми творимо любов –
Вчинками своїми і думками.
Мало нині тих, хто ладний знов
Йти в житті нелегкими шляхами,
Щоб творить, мов таїнство, любов –
Вчинками своїми і думками.
Маргарита Коломійцева
Переклад Олега Блощука
