Моя історія

Дуже відверто про психологію і не тільки

Коли мені було 18 років, я зрозуміла що у мене депресія. Я з нею боролася тим способом, як знала й уміла. Це не був просто поганий настрій, а саме депресія, я була медиком і трохи розуміла різницю. У мене були періоди свободи від неї, були рецидиви. Я більше це сприймала як роботу над характером, або як духовний зріст і боротьбу. В принципі мені вдавалось балансувати між внутрішніми викликати й зовнішніми подіями та відповідальностями і я була молодець)).

Але одного року сталося так, що молодцем у мене бути не вийшло. Тоді мені було 26. Я почала патологічно втомлюватись, не могла фокусуватись, мене охоплювала тривога. Спочатку я це сприймала, як емоційні гойдалки, потім почала думати, що це фізична хвороба, потім думала, що це духовні атаки.
Так сталось, що в той рік я завершила свою участь у двох важливих для мене служіннях, втратила значимі стосунки й систематично тупила на роботі й врешті з неї пішла з почуттям провини. У той же період я завагітніла і переживала, що не буду чисто фізично справлятися з маленькою дитиною.
Потім одна толкова лікарка відправила мене до ендокринолога і вона таки діагностувала дисфункцію щитоподібної залози. Проте лікар сказала, що лише частина симптомів пов’язані з щитовидкою, інше треба шукати не тут. Я почала пити препарат, який компенсував гіпофункцію і стала почуватися краще.

На радостях я вирішила взяти реванш і полагодити все, що зламалось до того. Я дуже пізно пішла в декрет і дуже рано з нього вийшла. Зовні все виглядало дуже добре й успішно. Я багато служила в церкві, працювала на фрілансі, стала модератором дискусійного клубу, реорганізувала молодіжний табір. З дитиною мені було доволі легко і я була дуже мобільною мамою. Проте в проміжках між цими всіма вилазками у суспільство на мене нападали дуже дивні стани. Я задихалась, сильно билось серце, з’являлось сильне, нестерпне напруження. Я тоді морозилась від людей, не брала телефон і не відповідала на повідомлення. Зараз, оглядаючись назад, я можу назвати на ім’я те, що зі мною було. У мене був панічний розлад. Зараз я знаю багато спеціалістів, які мені це підтвердили за описом симптомів. Але на той момент, я не могла це ідентифікувати й не знала, що зі мною. Я шукала допомогу.
Ендокринолог мені натякнула, що варто звернутись до психолога. Психолог у певний момент порекомендувала отримати також консультацію у пастора. Скажу на перед, що зараз у мене нема панічних атак і я розгадала секрет, що мені з ними робити. І навіть можу сказати, що сам вихід був не дуже довгий, але довгим був шлях пошуку виходу.
У той період я чула багато порад, панацей і теорій. Хтось вважав, що треба вигнати бісів і все пройде, хтось казав, що це виключно емоційні речі, хтось казав, що просто треба більше молитись, а хтось радив пройти обстеження і знайти правильні таблетки.
Я зустрічала багато хороших служителів, які допомагали робити кроки вперед, але також я і побувала на таких консультація, які мене дуже травмували.
В якийсь момент я зрозуміла, що відповідальність за своє здоров’я і свій стан несу я і мені краще видно, де духовні проблеми, де емоційні, а де фізичні. Я вирішила зайти з трьох сторін одночасно. І це спрацювало. Спрацювало, коли зі мною пропрацювала “команда” спеціалістів. Мені дуже сильно допомогла психолог, також мені послужили пастор і духовний наставник (великий їм респект), і я також мала медикаментозну підтримку.
Пізніше моя щитовидка запрацювала сама. Вони не знали, що є командою, просто кожен у свій час зробив свою частину. Спрацювало саме все в комплексі. А основна робота була моєю, але з їх допомогою.
Бог створив людину цілісно. Тіло, дух і душа не існують окремо один від одного. Наші емоційні потреби так само об’єктивні, як фізичні, наші духовні потреби об’єктивні також. Ми не можемо поставити межу між тим, де закінчується тілесне і починається духовне, це все дуже переплетено.
Я періодично буваю свідком дебатів, що краще: пасторське служіння, душеопікунство чи психологічне консультування. Я вважаю, що взагалі не треба обирати, що краще. Просто всьому своє місце і час.
Жоден служитель не повинен сприймати своє служіння як панацею. Компетентний спеціаліст завжди розуміє свою обмеженість. Я колись працювала в медицині. Невропатолог, якщо бачив кардіологічний діагноз, викликав на консультацію кардіолога і дослухався до його рекомендацій. Так само кардіолог викликав на консультацію нефролога, якщо підозрював проблеми з нирками. Це було обов’язковим правилом.
Я вважаю, що церковним служителям багато в чому потрібно вчитись професійної етики у лікарів. Скажу відверто, не компетентності й дуже самовпевнених помилкових “діагнозів” я у свою адресу наслухалась багато. Але у мене була обіцянка від Бога, що Він мене виведе, і Він не підвів. Я дуже вдячна, що Він мені допоміг зустріти тих людей, які не намагались бути всім і самостверджуватись через допомогу мені, а просто зробили свою частину. І важливою була частина психолога, яка допомогла мені зрозуміти багато важливих речей і прийти до переміни розуму.
Мій шлях тривав вісім років. Я вдячна за цей досвід. Приблизно чотири роки, як у мене нема панічного розладу. Не все так просто. Мені потрібно слідкувати за собою, щоб вчасно відпочивати, я маю певні виклики зі здоров’ям після важких подій цього року. Але я з цим дружу, мене це не лякає, я розумію де моя частина, а де шукати підтримку.
Але ось що я хочу сказати. Якщо ви шукаєте допомогу, не шукайте панацею чи особливу людину, стукайте в різні двері. Шлях вашого зцілення – це ваш шлях, а різні люди будуть супутниками на певні відрізки часу. Весь шлях буде супроводжувати тільки Бог. Не ображайтесь, що люди не дадуть вам все, але не відмовляйтесь від того, що вони все ж можуть дати.
З іншого боку, якщо нашою метою буде реальна допомога реальним людям, всі дискусії відпадуть. Хто працює для доброго плоду, а не для своєї слави, завжди відкритий до партнерства. Нам дуже треба вчитись співробітництву між пасторами, психологами, психіатрами, наставниками, лідерами різних служінь, вчителями. Не потрібно знецінювати працю іншого, ревнувати до інших служителів, бути відкритим до порад і взаємодії.

Джерело: Фейсбук  

[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button