Актуальне

До слова про людяність…

Я навчався у радянській школі з 1980 по 1988 (8-річка). Ще живі були окремі справжні ветерани, як Микола Нікулін, «Спогади про війну» якого зараз перечитую. Тих справжніх ветеранів, які вкусили війну сповна, ми від 10-ї школи час від часу по кілька людей відвідували.

За філармонією (Рівне) жив один такий. Колишній десантник-парашутист. Ходили до нього кілька разів. Він увесь час мовчав. Пам’ятаю, спитаю щось по-дитячому про війну, а в нього куточок правого ока наповниться сльозинкою… сидить і мовчить. Почастує чаєм, розпитає, як вчимося, що нового, і все; у цьому його патріотичне виховання молоді військовими історіями закінчувалося. За кілька років усе, що я від нього почув, це те, що він кілька разів стрибав із парашутом у пекло.

Мої бабусі та дідусі та їхні батьки всю війну прожили неподалік лісу. Грабували їх усі, кому не ліньки: перші совєти, потім фашисти, потім червоні партизани, потім «хлопці з лісу» (польські та українські), потім фашисти, що відступали, потім совєти, потім другі совєти − перші були з 1939 по 1941 рр.), потім знову «хлопці з лісу» (і справжні, і НКДВ-шники, що косили під «хлопців»), потім НКВС розпитувало, потім КДБ «цікавилося»… ховали євреїв від фашистів, «хлопців з лісу» від совєтів, партизанів від фашистів, деяких «нормальних» німців з регулярної армії від партизанів, підгодовували голодуючих німців з регулярної армії, що відступає.

Зараз їх можна легко звинуватити у всіх злочинах з усіх трьох сторін за законами воєнного часу: одні розстріляли б за те, що «хлопцям з лісу» допомагали (українським та польським), інші – за те, що євреїв рятували та ховали, треті – що німців підгодовували, четверті – за те, що партизанів укривали. Знецінити, розлюднити і розстріляти як зрадників усіх трьох влад… У будь-якому разі, якщо ти під час війни хочеш залишитися людиною, тебе обов’язково записують у зрадники…

Не хотіли мої бабусі та дідусі про війну розповідати. Хотіли під час війни залишатися віруючими людьми… людьми… хотіли бачити людський образ в іншому, у тому, хто приходив до них у будинок зі злиднями, навіть тримаючи під прицілом автомата, поки «нужда» з грубки в польовий мішок не перекочує. Дуже рідко щось згадували здебільшого дивлячись перед собою безглуздим тужливим поглядом, заламуючи пальці чи руки… кажучи якимись незрозумілими уривчастими фразами. Їхня війна була знищенням людьми одне одного. Тому шкодували всіх, кому могли по-людськи допомогти. Але ідеологи – і нацистські та радянські і, на жаль, нерідко повстанські (українські та польські), – будь-яку людяність, тлумачили як колабораціонізм, зраду.

Найвища зрада під час війни (з боку агресора, що прагне війни) – це бажання залишитися людиною, не стати звіром, що знелюднює себе та іншого… залишитися сповідуючим християнином… залишитися людиною… не просто віруючою, запряженою в ту чи іншу політичну ідеологію, що відображає полум’я «червоної чуми» (іноді) до осатаніння… але людиною, в якій можна було б побачити, хоча б у «глазок», відблиск Царства Божого, образ і подобу Бога, характер Христа хоча б як через тьмяне скло…

Читайте також:

«Коли ми проїжджали повз руїни, я завжди думала: скільки ж знадобиться років, щоб усе це побудувати наново? Війна вбиває час, дорогоцінний людський час…» (Світлана Олексійович «У війни не жіноче обличчя»).

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Тарас Дятлик

Пошукач кафедри культурології НПУ імені М.П. Драгоманова, голова правління ГО "Євангельська акредитаційна теологічна асоціація", член Міжнародної ради по євангельській богословській освіті (в рамках Всесвітнього євангельського альянсу), член Наглядової ради асоціації "Богослови без кордонів", регіональний директор United World Mission (Overseas Council) по Східній Європі та Центральній Азії в області розвитку богословських освітніх систем. Випускник Донецького християнського університету й Evangelische Theologische Faculteit (Лувен, Бельгія) за спеціалізацією богослов'я Нового Завіту.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button
Дорогий читачу, дякуємо, що ви з нами

Запрошуємо стати частиною спільного майбутнього та приєднатися до друзів “Слово про Слово” – тих, кому не байдуже, чим наповнюється український інформаційний простір. Тих, хто дивиться на світ з християнської позиції. Підтримати проєкт

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!