Варто замислитисьКонкурс

Де ж Бог?

Я люблю людей, що ставлять такі запитання. Вони ніби кажуть, що Бог десь точно є, але чомусь не тут. Ці люди вірять в існування Бога, але не розуміють логіку Його дій (але хто може цим похвастатись?). Вони хочуть здаватись незалежними, ніби старші діти, які вирішили, що їм вже не личить щира надія, тому чекають подарунок від Миколая дуже стримано, але з іскрою в очах.

Повернемось до нашого питання. Де Бог, коли й великі та малі вмирають від війни або тортур? Коли погані новини заповнюють простір, коли бачиш жахи, які ніколи не міг уявити, де Він? Я знайшла дуже просту відповідь: коли всередині щось дуже болить, може це Бог плаче в тобі після важкої новини? Може це та свята частка в тобі, що була дарунком і дісталась просто через Любов дає відчувати біль, точно так само, як і дає відчувати радість, коли все добре.

Тепер мені здається, що світ стабільний, мудрий та давній, а ще, він геть не змінюється. Змінююсь лише я зі своїми думками, поведінкою, прагненнями, баченнями ідеалів та уявленням Бога. Якщо до 24 лютого, я намагалась задобрити жорстокого Бога, який може все, тільки чомусь робить часто не те, що я хочу, то після 24 лютого я побачила Його поряд. Я раптом зрозуміла, що Йому болить так, як і мені (і скоріш за все, набагато більше, ніж мені), що рука Його присутня у кожному, хто нам допомагав, а чудеса – це ракети, що не розірвались та банки, що збивали дрони. Також прийшло прозріння, що ми самі себе відводимо від Бога на «безпечну відстань», на ту відстань, з якої нам не так соромно жити, не так страшно з Ним говорити, з якої ми відчуваємо себе більш важливими.

Мені шкода, що рани, які нанесли нам близькі люди, такі болючі, що спотворюють поняття Любові. Бо так деколи важко повірити, що Бог справді прощає, коли найрідніші згадують найменші промахи та зловтішаються, а кохані жаліють доброго слова чи іншого прояву Любові. Тоді складається враження, що і Бог скупий, і може Він і добрий, але до мене, малої людини, Йому діла точно нема. Я не закликаю засуджувати людей, але прошу насмілитись чекати від Бога найщирішої, найпрекраснішої Любові, і не робити земних людей мірилом неземного.

Читайте також:

Війна нагадує нам про важливі речі, принаймні, так кажуть. Погані прогнози та підозрілі новини, які були набагато раніше за війну, я зустріла дуже серйозно. Молитва, піст, прохання Бога, щоб Він погасив епідемію ненависті, щоб був мир у нашій державі. Тоді я боялась за свою віру, бо, що з нею буде, якщо все піде не так? Тепер я не боюся, бо зрозуміла: не важливо що, важливо з ким. Після цього усвідомлення злі речі раптом не перетворились на цукрові пряники, але відчуття, що ти не один, змінило все докорінно. Я ніби перестала складати іспит перед абсолютним Господом, а стала собою. Деколи слабкою, деколи втомленою, але набагато чеснішою. Час змиритись з тим, що нас люблять неземною Любов’ю і з цим усвідомленням будувати своє існування. Жити чесно, вільно та сміливо, обирати свою роль та будувати майбутнє.

Автор: Наталія Давидюк

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Редакція

Слово про Слово – інформаційний християнський ресурс. Публікуємо щоденні новини, коментарі, аналітику, що висвітлюють релігійну тематику в Україні та світі. Публікуємо статті різних жанрів, авторські блоги, оповідання, поезію, притчі.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button