Фільм «Конклав»: кінематографічний талант, але теологічна плутанина
Фільм «Конклав» зібрав вражаючий акторський склад та досвідчену команду творців. Стрічка розгортає події у напруженій атмосфері обрання нового Папи Римського, пропонуючи складний сюжет і несподівані повороти. Проте, попри драматичну напругу та високий рівень постановки, фільм має серйозний недолік — викривлене трактування християнської віри та сумнівне ставлення до концепції віри і сумнівів.
Джерело: christianpost
Сюжет та центральний конфлікт
У центрі фільму — кардинал Томас Лоуренс (у виконанні Рейфа Файнса), який переживає кризу віри. У своєму зверненні до інших кардиналів він виголошує промову, що стає ключовим моментом стрічки:
“Гріх, якого я боюся понад усе, – це впевненість. Вона є ворогом єдності, а сумнів, навпаки, робить нашу віру живою.”
Лоуренс закликає до обрання Папи, який сумнівається, визнає свої гріхи та шукає прощення. З одного боку, ця ідея здається привабливою, адже всі люди грішні та потребують Божого милосердя. Проте, ключова проблема полягає у протиставленні віри та впевненості, а також у зведенні сумнівів до чесноти.
Хибне трактування сумнівів та віри
Фільм навмисно підкреслює, що сумнів є необхідною складовою віри, а впевненість – її ворогом. Це суперечить біблійному вченню, де віра розглядається як впевненість у невидимому:
“Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому” (Євр. 11:1).
Біблія закликає християн бути терплячими до тих, хто сумнівається (Юда 1:22), але не звеличує сумнів як ідеал. Христос у Євангеліях не раз докоряє учням за їхні сумніви, наголошуючи на важливості довіри Богові (Матв. 14:31; Луки 24:38).
У той час як Лоуренс зображує впевненість як загрозу єдності, Біблія навпаки навчає, що віра об’єднує Церкву та надає силу у випробуваннях.
Псевдо-смиренність та вибірковий сумнів
Фільм підтримує риторику, що “справжня” віра має залишати місце для невпевненості. Цю ідею також висловлював Папа Франциск:
“Великі лідери народу Божого завжди залишали місце для сумнівів.”
Проте християнська смиренність полягає не у постійному сумніві, а у визнанні своєї обмеженості перед Божою істиною. Як писав Г.К. Честертон:
“Людина повинна сумніватися у своїх амбіціях, але не у своїх переконаннях.”
Фільм же не сумнівається у власній позиції, відверто засуджуючи консервативне крило Католицької церкви. Ліберальні католики зображуються як герої, які прагнуть змінити доктрини щодо жінок і ЛГБТ, тоді як прихильники традиційного вчення виставляються ретроградами, що прагнуть «повернути Церкву в кам’яний вік».
Це робить сюжет ідеологічно упередженим і позбавляє конфлікт глибини, адже фільм не показує консерваторів у жодному позитивному світлі.
Парадоксальна “сліпа віра у сумнів”
Фільм критикує впевненість, але сам залишається впевненим у своїй позиції. Кінокритик Джозеф Голмс зазначає:
“Фільм ніколи не сумнівається, що ліберальні католики — це «хороші хлопці», а консерватори — це ті, хто прагне повернути Церкву в темні часи.”
Такий підхід є внутрішньо суперечливим: якщо сумнів – чеснота, то чому автори фільму не сумніваються у власних поглядах?
Заключні враження
Попри майстерну режисуру та захопливий сюжет, «Конклав» робить серйозну помилку у трактуванні християнської віри. Замість того щоб досліджувати напругу між вірою та розумінням, фільм романтизує сумнів як вищу чесноту, а впевненість в істині подає як загрозу.
Ця картина — приклад того, як Голлівуд часто зображує християнство крізь призму сучасних ідеологічних дискусій, а не через реальний богословський аналіз. Якби фільм дозволив своїм персонажам чесно дослідити свої переконання, а не просто підлаштовувався під сучасні тенденції, він міг би стати значно потужнішим.
Читайте також:
