Бог допускає війни як крайній прояв людської свободи. Наша свобода може бути самовбивчою, може доходити до крайнощів. І війна – це якраз та межа, де людина або цілий народ, захищаючи свою свободу жити, як хочеться, починає вбивати. Спочатку вона думає вбивати інших, чужих, але потім розуміє, що для цього доведеться вбивати й своїх, а врешті-решт, потрібно бути готовою вбити й себе.
Так, людина вільна аж до самогубства. Вона вільна не тільки на хороше, а й на погане. Вона вільна обирати добро чи зло, благословення чи прокляття, мир чи війну. Вона вільна оголосити війну навіть Богу – і тим самим погубити себе. Кожен, хто починає війну проти мирних людей, повинен знати, що він йде війною проти Бога, Який дав їм життя і любить їх.
Бог створив людину вільною. Зверніть увагу не тільки на слово «вільною», а й на слово «Бог». Ці слова допускають одне одного. Без Бога свобода стає руйнівною. Усе можна виправдати, навіть масове вбивство і найпідлішу війну. Як казав класик, «Якщо Бога немає, все дозволено».
Бог дозволяє людині бути вільною і пожинати плоди своєї свободи. Інакше бути не може. Інакше людина не була б людиною.
Отже, Бог допускає війни як страшний прояв людської свободи. Але при цьому не залишає нас у безнадійному стані, але нагадує про Себе, викриває неправду, стримує зло. Війна стає одкровенням про людину – на що вона здатна без Бога. Але також одкровенням про Бога – як Він страждає разом із людьми й рятує їх від наслідків їхнього ж вільного, але неправильного вибору. Зрештою, всі війни людей закінчаться перемогою Бога.
Хочу додати також про позитивний прояв нашої свободи. Коли ми бачимо, як злі люди починають війни і як невинні люди страждають, де в усьому цьому ми з нашою свободою? Бог дивиться, що ми будемо робити. Чи будемо ховати голову в пісок, чи будемо рятувати приречених на вбивство (Притч. 24:11)?
Війна – це прояв страшної, злої свободи. Але також можливість проявити добру волю для порятунку людей, які страждають. Тут добро і зло проявляють себе з максимальним контрастом. Тут кожен може вибрати себе, проявити свою свободу в добрі чи злі, з Богом чи без Нього.
Джерело: cherenkoff.blogspot.com
“Як казав класик, “Якщо Бога немає, все дозволено.””
І цей класик – дуже відомий і визначний російський письменник-прозаїк Федір ДОСТОЄВСЬКИЙ.
За своїм світоглядом – релігійним і суспільно-політичним, він – особистість досить неоднозначна і навіть дещо суперечлива.
Так, з одного боку, – зокрема, щира й свідома проповідь, безумовно, низки явно ГУМАНІСТИЧНО-ЄВАНГЕЛЬСЬКИХ заповідей і моральних норм.
З іншого, – скажімо, не менш свідома прихильність і пропаганда ідей російського імперсько-великодержавного шовінізму й реакційного монархізму. Тобто все те, що нині складає основні підвалини сумновідомої ідеології й міфології “русского міра”, включаючи його псевдо-“православну” складову.
В т. ч., наприклад, виразні українофобні акценти, а також, по суті, пихата зверхність і зневага цього по-своєму геніального літератора й до інших неросійських народів тощо. Крім того, активна його підтримка загарбницько-колонізаторської зовнішньої політики царату.
Р. S. Так, у своєму етнопоходженні Достоєвський мав українські корені. Тим не менше, це ніяк не заважало йому бути переконаним і завзятим російсько-православним патріотом-шовіністом: у т. ч. українофобом, а також полонофобом, антисемітом тощо. На жаль…