Нескоротну складність в природі можна знайти як на рівні окремих органів, але і в сукупності властивостей організму. Взяти хоча б такий класичний приклад, як анатомія жирафа. Жирафи досягають висоти в шість метрів. Відповідно до уявлень класичного дарвінізму (теорії Ламарка) предки жирафа були подібні до коней, але змушені були витягати шию, щоб дотягтися до листя на деревах. Тому шия у них ставала все довшою і довшою від покоління до покоління. Загалом – все по Кіплингу.
Неодарвіністи визнають неспроможність такого сценарію, оскільки ознаки, придбані організмами протягом життя, потомству не передаються. Вони пояснюють довгу шию жирафа послідовністю мутацій, які накопичилися. На щастя для жирафа одночасно з деформацією шиї відбувалися і мутації, що дозволяють зберігати кровообіг мозку, розташованого на два-три метри вище серця. Щоб закачувати кров на таку висоту, серце жирафа щохвилини переганяє шістдесят літрів крові й створює тиск в три рази вище, ніж у людини!
Можна, звичайно, говорити про мільярди щасливих збігів, коли випадкові і незалежні мутації шиї і серця жирафа, слідуючи різними шляхами невеликих поступових змін, привели до настільки вдалого поєднання. Але якби все обмежувалося лише цим, жираф був би приречений. Тільки уявіть: тварина нахиляє голову, щоб напитися, і тут же мозок отримує удар тиску в шість метрів кров’яного стовпа! Інсульт забезпечений. Так само як і глибока непритомність, коли кров відходить від мозку при різкому піднятті голови від землі, наприклад, – в разі можливої небезпеки.
Читайте також:
Але нічого подібного не відбувається. І це – завдяки системі замикальних клапанів, які підтримують сталість кров’яного тиску в артерії, яка постачає мозок. Тільки повна сукупність згаданих (і ряду не згаданих) властивостей організму робить жирафа життєздатним. Вони повинні бути присутніми одночасно і не могли поступово розвиватися окремо. Жираф спочатку повинен був бути універсально закінченою конструкцією.
