У час глобальної турбулентності новий звіт переосмислює поняття влади крізь біблійну призму

На тлі зростання геополітичної напруги та подальшого падіння довіри до інституцій новий богословський звіт пропонує свіжий погляд — як для християн, так і для ширшої аудиторії — на одне з найбільш суперечливих понять сучасності: владу.

Звіт A Theology of Power («Богослов’я влади»), опублікований минулого місяця аналітичним центром Theos у співпраці з Christian Aid та написаний богословами Мадлен Пеннінгтон і Полом Біклі, досліджує, як Біблія осмислює владу — не як щось за своєю суттю зіпсоване, а як Божий дар, який можна або мудро управляти, або катастрофічно зловживати.

У час, коли світові заголовки переповнені повідомленнями про військову агресію, націоналістичну риторику та те, що багато хто називає занепадом «порядку, заснованого на правилах», питання про те, хто володіє владою і як її використовує, стають дедалі нагальнішими.

Прем’єр-міністр Канади Марк Карні нещодавно заявив на Всесвітньому економічному форумі, що світ, здається, входить в «еру суперництва великих держав», де «сильні роблять те, що можуть, а слабкі страждають, як мусять». Західні суспільства дедалі підозріливіше ставляться до будь-якої влади. Політична корупція, корпоративні скандали, інституційний расизм і кризи, пов’язані зі зловживаннями в церковному середовищі, залишили глибокі рани.

У відповідь багато хто прийняв те, що автори називають «герменевтикою підозри» — ототожнюючи владу з домінуванням, примусом і вузькими інтересами еліт. Однак Пеннінгтон і Біклі стверджують, що повна відмова від влади не є ані реалістичною, ані вірною позицією.

«Спроба уникнути влади, — зазначають вони, — не завжди є добром».

Ухилення від відповідальності, нехтування справедливістю або неспроможність захистити вразливих можуть бути настільки ж шкідливими, як і відверті зловживання. Тому звіт пропонує більш нюансовану богословську рамку — таку, що визнає владу як необхідну, але підзвітну.

Влада як дар творіння

Автори починають не з політики, а зі Святого Письма.

У перших розділах Буття влада постає не як примус, а як творчість: Бог упорядковує хаос, виводить життя з небуття. Сам акт творіння зображений як вияв щедрої сили. У цьому баченні влада є реляційною і життєдайною.

Людству доручено «панувати» над творінням — не як тиранам, а як управителям, що носять Божий образ. Навіть духовні істоти в Писанні описані як такі, що мають делеговану владу. Проте делегування передбачає ризик. Біблійна історія швидко фіксує зловживання: бунт в Едемі, насильство в ранньому людстві, гординю Вавилону, а згодом корупцію царів Ізраїлю. Раз по раз влада перетворюється зі служіння на домінування.

Пророки Старого Завіту засуджують не саму владу, а її викривлення — ідолопоклонство, політичне й соціальне гноблення бідних, концентрацію повноважень без підзвітності.

Сила, що відкривається у слабкості

Якщо єврейські Писання утверджують владу як Божий дар і людську відповідальність, то Новий Завіт ще глибше переосмислює це поняття.

Грецькі терміни, якими описується влада Ісуса — «dunamis» (сила, потуга) та «exousia» (влада, повноваження), — вказують не лише на чудеса, а на вторгнення Божої реальності в людську історію. Однак найбільш разюча теза християнства полягає в тому, що справжня сила відкривається у видимій слабкості.

Твердження апостола Павла, що Божа сила «виявляється в немочі», руйнує звичні уявлення. Розп’яття — страта, покликана продемонструвати імперське панування, — стає в християнській теології моментом Божої перемоги. Воскресіння підтверджує, що остаточну силу має не домінування, а жертовна любов. У Посланні до Филип’ян (2 розділ) Христос «умалив Себе» і саме через це був піднесений. Влада не скасована — вона відкуплена.

Автори також аналізують павлові згадки про «влади і сили» — поняття, які тлумачаться як духовні реальності, політичні системи або їх поєднання. Звіт пропонує збалансоване бачення: структури влади є частиною творіння, але викривляються, коли підносять себе понад Божі наміри. Христос не знищує владу, а «роззброює» її претензії на абсолютність.

Боротьба між законною владою і зіпсованим пануванням триває. Перемога Христа вже здобута, але повне відновлення творіння ще попереду.

Чотири запобіжники відповідальної влади

A Theology of Power не закликає до втечі від політичного чи інституційного життя. Новий Завіт підтверджує цінність управління, лідерства та відповідального користування ресурсами. Християни покликані поважати владу і мудро управляти дарами.

Водночас автори пропонують чотири принципові застереження:

1. Уся влада зрештою походить від Бога.

2. Лідери та інституції завжди схильні до корупції.

3. Християнське лідерство має визначатися смиренням і служінням, а не домінуванням.

4. Справжні зміни часто відбуваються поступово — як закваска в тісті або як гірчичне зерно, що виростає в велике дерево.

У цій рамці влада не ідолізується і не відкидається, а здійснюється з підзвітністю, любов’ю та покорою Божим намірам.

Виклик сучасним християнам

Звіт завершується зверненням насамперед до сучасних віруючих, багато з яких сьогодні мають значний економічний, соціальний і політичний вплив.

На відміну від перших християн, які жили під переслідуванням, чимало віруючих нині мають реальну владу.

Отже, питання полягає не в тому, чи відмовитися від влади, а в тому, як її застосовувати.

Автори підсумовують:
«Влада сама по собі не є негативною… Вона дана з певною метою і підлягає суду».

В епоху суперництва і недовіри A Theology of Power запрошує уявити інший наратив — той, де сила вимірюється не примусом, а «праведністю, стриманістю і майбутнім судом».

Читайте також:

• ООН: Російська влада вчинила злочини проти людяності через насильницькі зникнення в Україні

Please support us Газета Слово про Слово on Patreon!