Блог Дмитра Бінцаровського

Як виходити з карантину? Простих рішень немає!

Європейські уряди вже міркують про те, як виходити з карантину. Тут виникають не тільки економічні чи медичні питання, але й етичні.
Кожна країна у якийсь момент скаже: ми йдемо на послаблення карантинних заходів, попри те, що це призведе до більшої кількості нових хворих на коронавірус і більшої кількості смертей, ніж було б при збереженні цих заходів.
Ймовірно, багато політиків (особливо популістів) обмежаться першим: “ми йдемо на послаблення карантинних заходів, крапка”. Але продовження є неминучим, навіть якщо його не озвучують: “попри те, що це призведе до більшої кількості нових хворих і смертей, ніж було б при збереженні цих заходів”.

Іншими словами, кожен уряд скаже: так, ми втратимо більше людей, але подальші економічні, політичні, соціальні втрати через карантин мають для нас більше значення.
Цією ж логікою користуються уряди, коли не впроваджують карантин під час сезонного грипу. Так, грип неспівмірний з коронавірусом, але теж призводить до смертей. Але втрати від карантинних заходів вважаються важливішими, ніж кілька сотень тисяч померлих від ускладнень після грипу. Тому карантин не впроваджують, хоч і через це втрачаються життя.
Тому кожен уряд шукає баланс. Кожен уряд приймає важкі рішення. Що важливіше: сотні життів чи мільярди доларів. Ми інтуїтивно хочемо вибрати життя. Але так не працює політика у цьому світі. І часто доводиться вибирати не життя, а щось інше (що у загальному підсумку, можливо, призведе якраз до більшої кількості збережених життів – через запобігання злочинності, безробіття, більших видатків на медицину і т.д.).
Так, це жахлива арифметика. Але це не цинізм, а моральний реалізм. Це віддзеркалення світу, в якому “все створіння разом стогне та мучиться”. Це реальність світу, в якому гріх нищить, калічить і вбиває.
Ще рано говорити про уроки від коронавірусу, але один мені здається очевидним: в цьому світі немає простих рішень. Особливо якщо ти маєш владу і відповідаєш за добробут і життя інших. Я б хотів, щоб ця криза трохи охолодила піонерський запал, підлітковий максималізм, наївний гуманізм нинішньої влади в Україні.
Благородно сказати “перестанемо стріляти”. Так, вбивати – це погано. Але від цього не перестануть стріляти з протилежного боку.
Благородно сказати “я віддам і сто беркутівців за одного нашого, і буду вести переговори про це з цим завгодно”. Так, життя і свобода дуже цінні. Але якими є поступки – у сферах справедливості, історичної пам’яті, ведення війни, нашого позиціонування у світі. Треба шукати баланс, складний баланс.
Благородно сказати “привеземо всіх заробітчан додому”. Так, держава має піклуватися про усіх своїх громадян. Але можливо навіть для них самих безпечніше залишатися там, де вони є, не кажучи вже про інших громадян, до яких ці люди приїдуть? Треба шукати баланс, складний баланс.
У багатьох була ілюзія всесильності медицини. Але тоді з’явився цей вірус і показав: не все так просто.
У багатьох була ілюзія, що прості рішення врятують державу. Вірус і тут має показати: не все так просто.
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Дмитро Бінцаровський

PhD (Теологічний університет м. Кампен, Нідерланди). Працівник Євангельської реформатської семінарії України та Теологічного університету м. Кампен. Автор книги "Історія сучасного богослів'я".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button