Варто замислитись

Великий Четвер

Після Таємної Вечері, на якій Ісус знову пророче застеріг апостолів про те, що вони ось-ось зрадять Його, Він разом із Петром, Яковом і Іваном увійшов у Гефсиманський сад на схилах Оливної гори. Події Гефсиманії, попри їх начебто нескладний сюжет, залишаються таємницею. Ми не можемо зазирнути у внутрішній світ Ісуса, нам не збагнути безміру болю і агонії боротьби, що буквально знекровлювали Його.

Скупі євангельські тексти говорять про «смертельний сум» і «смертельну тривогу», про те, що Ісус «сумував і тужив», а його піт був як «краплі крові». У богослов’ї було зроблено чимало спроб розгадати таємницю молитви Ісуса. Але, як і в інших моїх коротких коментарях на події страсного тижня цього року, я хотів би подивитися сьогодні на досвід Ісуса, зокрема, на гефсиманський апокаліпсис Його неусувної людськості і людяності, як ключ до нашого пережиття. Карл Барт не помилявся, коли наголошував, що будь-яка християнська антропологія має спиратися на вчення про Христа.

Ісус знав про зраду Юди, про те, що юдейські старійшини віддають останні накази храмовій сторожі схопити Його. Він усвідомлював, що найстрашніша битва, котра розпочалася з Його Народження, сягає апогею. Йому належить зазнати зради, несправедливого суду, найжорстокіших катувань, самотності і смерті, перш ніж наступить Воскресіння. У передчутті безодні жаху, яка розкривалася перед Ним, Він молиться до Отця… і просить учнів побути поруч.

З початком війни ми увійшли у нашу Гефсиманію. Ми переживаємо боягузливу зраду і мовчання тих, хто не втрачав нагоди спекулювати про братство у Христі. Нас охоплюють самотність і відчай від жаху найогиднішого насильства, котрого зазнають наші невинні співвітчизники і друзі. Смертельний сум огортає серця від думок про те, що найважчі часи все ще попереду. І хоча ми безумовно віримо, що після Голгофи все ж настане Воскресіння, що правда і життя переможуть російську брехню і смерть, зараз ми тут, в Гефсиманії. У місці плачу, скорботи і молитов, на які приходять зовсім не ті відповіді, на які ми очікували.

В Гефсиманії Ісус не чекав, що учні читатимуть йому лекції на тему прощення і примирення. Йому не були потрібні порожнє моралізаторство і нікчемні заклики до миру, коли над ним уже нависла тінь мук і смерті. Заклики до діалогу чи спроби символічного примирення як от у нещодавньому перформенсі від римських сценаристів свідчать про радикальне нерозуміння часу, нездатність розділити наш досвід Гефсиманії. Ісус зустрінеться з апостолами в Галилеї, у нього буде непроста розмова з Петром, і він відправить своїх учнів проповідувати Євангеліє аж до ненависних римлян, руками яких Він був розп’ятий. Але це буде пізніше. А зараз Він просто просить їх розділити з Ним Його біль, побути поруч.

Без слів і настанов.

«Цавет танем!» — як кажуть, прощаючись, вірмени.

Твій біль беру на себе. Печаль твоя в мені.

Ліна Костенко

Автор: Роман Соловій

Джерело: roman.soloviy

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button