Одного разу, коли я їхав з Оксфорда до Лондона, до мого вагона увійшли п’ятеро людей і почали грати в карти. Ясно було, що це шулери. Вони запрошували інших пасажирів приєднатися до них, але всі відмовлялися.
Тоді вони звернулися до мене з такими словами:
− Ми бачимо з виразу вашого обличчя, що вам знайома ця гра; сідайте, зіграємо разом.
− Раніше я дійсно грав у карти, але тепер усе забув, − заперечив я.
− Що за відмовка, − вигукнули вони, − подумайте тільки, ви могли б виграти всі наші гроші, якби ви спробували.
− Для вашої гри достатньо і п’ятьох партнерів, − відповів я.
Але вони продовжували наполягати, і я, нарешті, сказав:
− Панове, я не граю в карти за переконанням, але я можу показати вам щось інше.
− Що саме? − запитали вони, мабуть зацікавлені.
− Я вмію передбачати майбутнє, − відповів я.
− Майбутнє? Це дивно! Запропонуйте нам наше майбутнє.
− Добре, якщо хочете, але я повинен вас попередити, що передбачення мої будуть не дуже сприятливі для вас.
− Все одно! Гадайте! Яка карта вам потрібна?
− П’ятірка піка.
Вони дали мені цю карту, передчуваючи розвагу.
− Мені потрібно ще щось, − сказав я.
− Що ж іще? − запитали вони з нетерпінням.
− Біблію.
На жаль, у них було все, крім Біблії.
− Але у вас колись була Біблія, − зауважив я. − Якби ви дотримувалися порад, які записані в Біблії, ви не стали б «такими», які ви тепер. Але не турбуйтеся, моя Біблія все ще зі мною.
І я вийняв із кишені Новий Заповіт. Якби я вийняв револьвер, картярі злякалися б набагато менше. Але, не давши їм схаменутися, я продовжував:
− Ось ваша п’ятірка піка. Ви бачите ці два ока нагорі карти? Це ваші очі. У середині − ваш язик, а внизу карти − ваші коліна. В Апокаліпсисі 1:7 написано: «Ось іде з хмарами, і побачить Його всяке око». Чи думали ви коли-небудь, що ваші очі побачать Христа у вічності? Ісус, Син Божий, який пролив свою кров за таких грішників, як ви і я, каже, що ваші очі побачать Його, коли Він з’явиться для останнього страшного Суду. Що ж стосується вашого язика і ваших колін, то ось що написано: «Тому й Бог звеличив Його (Христа), і дав Йому ім’я, що вище за всяке ім’я, щоб перед ім’ям Ісуса вклонилося кожне коліно небесних, земних і підземних, і щоб усякий язик сповідував, що Господь Ісус Христос у славі Бога Отця» (Фил. 2:9-11). Ваші тремтячі коліна повинні будуть схилитися, коли очі ваші побачать Ісуса, що прийшов, як Суддя всієї землі, і ваш язик повинен буде визнати Його велич, могутність та абсолютну справедливість того вироку й покарання, які на вас чекають.
Сказане мною вийшло за рамки звичайного передбачення. Але я додав:
− Панове, це лише перша частина пророцтва, але ось прослухайте другу: п’ятірка пік означає також п’ять лопат могильників, які риють сьогодні могили для інших і рано чи пізно викопають їх і для всіх вас п’ятьох, які тут сидять. Тіло ваше вони зариють у землю, але не душу! Душа ваша зітхатиме про краплю води й, мучачись у пеклі, проклинатиме день вашого народження.
П’ять картярів дедалі більше виявляли ознаки знервованості, але, не маючи змоги покинути поїзд, змушені були слухати мене.
− Панове, − продовжував я, − ви можете уникнути вічних мук, якщо зробите те, що зробив я. Цілком можливо, що до мого навернення до Христа я був грішнішим і порочнішим за всіх вас разом узятих, але мої очі побачили Ісуса Христа розп’ятого, який, помираючи на хресті, постраждав за мене і спокутував усі мої гріхи. Мій язик сповідав Його Спасителем і прославив, як мого Господа. Мої коліна покірно схилилися перед Ним, і тепер я живу в радісному підпорядкуванні Його волі. Якщо ви вчините так само, то і на вас чекає помилування і вічне блаженство. Відкриваючи вам ваше майбутнє, я заслужив хорошу плату від кожного з вас за таке точне пророцтво, але я роблю це абсолютно задарма і нічого не прошу. Але я був би нескінченно щасливий, якби хоча б один із вас пообіцяв мені, що він почне читати Біблію і прийме Ісуса Христа, як свого Спасителя.
У цей момент ми під’їхали до станції. Поїзд зупинився, і п’ять картярів кинулися до виходу, залишивши п’ятірку пік у моїх руках.
− Зачекайте, ось вам ваша карта! − крикнув я і, підійшовши до вікна, кинув їм її на платформу.
Через багато років, ідучи вулицею Лондона, я порівнявся з незнайомцем, який сказав мені:
− Добрий вечір!
− Цей вечір дійсно добрий, якщо ви знаєте, що наші гріхи прощені, − відповів я.
− Я бачу, що ви все ще продовжуєте передбачати майбутнє, − сказав незнайомець.
− О ні, ви, ймовірно, помилилися − це не моя професія, − відповів я.
− Однак десять років тому ви передбачили моє майбутнє, − наполягав незнайомець.
− Ви, мабуть, помиляєтеся.
− О ні, я впевнений, що це були дійсно ви.
І раптом я згадав свою подорож з Оксфорда до Лондона.
− Так, я пригадую нашу бесіду, і як усі ви п’ятеро в страху вибігли з вагона на першій же зупинці, не заплативши ясновидцю.
− Ваше пророцтво вже здійснилося для трьох із нас: лопати гробокопачів вирили могили для трьох моїх друзів. Днями я бачив четвертого, він намагається вберегтися від тієї гіркої долі, яку ви йому передбачили. Я сказав йому на прощання: «Ніколи не забувай п’ятірку піка».
− А як щодо вас самих? − перервав я картяра.
− Того дня, коли ви мене зустріли в поїзді, я повертався від сестри й був у пригніченому стані, тому що наша мати померла. Я згадав, як мати перед смертю, покликала мене, поцілувала і сказала: «Я заповідаю тобі ніколи не забувати цих слів Біблії», − і вона вказала пальцем на текст, що висів на стіні її кімнати: «Я прийду з хмарами, і впізнає його всяке око». У той час, коли ви вимовляли ці ж самі слова, мені здалося, що моя мати стоїть поруч із вами та зі скорботою дивиться на мене і на карту. Відтоді ці слова переслідували мене невпинно. Я був рабом алкоголю і жив у гріхах, але завжди, коли я робив що-небудь злочинне, внутрішній голос говорив мені: «І впізнає Його всяке око». Нарешті, я емігрував до Каліфорнії в пошуках золота. Одного вечора, незабаром, після мого приїзду туди, коли я блукав вулицями Сан-Франциско, я почув спів, що лунав із дверей якогось залу. Я увійшов. Худий, високий чоловік встав і прочитав цей самий біблійний вірш: «Ось гряде в хмарах, і всяке око побачить Його». Тут уже я ніяк не міг більше терпіти, цього ж вечора впав на коліна до ніг Христа і віддав Йому моє грішне життя і серце. Мої очі побачили Ісуса, як мого особистого Спасителя, а мій язик сповідував Його моїм Господом і Богом. Мені часто згадувалася наша зустріч у вагоні, і мені хотілося сповістити вас про результат ваших передбачень. Але, не знаючи, хто ви й де живете, я не міг цього зробити. Сьогодні я впізнав вас із першого погляду, і серце моє забилося від великої радості.
Читайте також:
Радість у «ясновидця» була ще більшою: ще раз він переконався в тому, що Слово Господнє не повертається до Бога марним.
