Що означає для України рухатися на Захід? Що взагалі таке «західні цінності»?

Тут необхідно провести чітке розрізнення між двома групами «західних цінностей». Інакше нам не уникнути непорозумінь і розчарувань.
До першої групи входять цінності, завдяки яким постала сучасна західна цивілізація як така. Це зокрема:

1. Повага до свободи й гідності людини
2. Верховенство права
3. Демократія
4. Розподіл влади, система стримувань і противаг
5. Вільна ринкова економіка

Перелік можна доповнювати.
Коли Україна проголосила з 90 років рух на Захід, метою були саме ці цінності.
Деякі з них (наприклад 3 і 4) у нас великою мірою утвердились (а коли опинялись під загрозою, це породжувало Майдан), інші (особливо 2) − ні.
Однак потрібно розуміти, що і сам Захід еволюціонує. З кінця 60-их, але особливо в останні 20 років в ньому утверджується інша група цінностей. В них на перший план виходить самовираження людини, її самореалізація, унікальність, автентичність. Для сучасної західної людини головні питання − це знайти свою ідентичність, бути собою і бути прийнятим іншими (суспільством) «такою/таким, як я є» (тобто таким, яким я себе знайшов/ідентифікував). Те ж, що перелічено вище як цінності 1−5, сприймається на Заході як належне і не є предметом великої дискусії.
Саме ці зрушення, споріднені з сексуальною революцією, поставили на Заході на перше місце ЛГБТК+ проблематику.
Змішування цих двох груп цінностей в одну або взагалі їх ототожнення є контрпродуктивним для західної інтеграції України з трьох причин:

1. це дозволяє прибічникам проросійського курсу зводити всі західні цінності до другої групи і, відповідно, змальовувати Європу як «гейропу»;
2. багатьох прозахідних українців друга група цінностей відштовхує і змушує сумніватися у власному прозахідному виборі;

(3) цінності самовираження все одно важко утвердити у суспільстві, зорієнтованому на виживання (я не дуже люблю World Values Survey, але в цьому випадку його термінологія може бути корисною). Звичайно, в Україні трапляються люди, які насамперед зосереджені на віднайденні і утвердженні «справжнього себе». Припустимо, один з таких людей зрозумів, що насправді він − жінка, якій просто не пощастило народитися в тілі чоловіка. Однак у суспільстві виживання його «пошук і віднайдення себе» не зрозуміють ані пенсіонерка, яка виросла в зовсім іншому світі, ані молоде подружжя, яке мусить повністю зосередитись на роботі, а тому не має часу ні для подібного «пошуку» самих себе, ні для того, щоб оцінити і прийняти «пошук» інших.
І якщо ЛГБТК+ ідеологія просувається у нас ще не так, як цього хотілося б її прибічникам, то це пояснюється не стільки браком поваги до інакшості (українців, між іншим, не варто змальовувати ксенофобами: російськомовні приймають україномовних і навпаки, на релігійному і етнічному ґрунті теж великих конфліктів нема), скільки тим, що суспільство не настільки переймається самовираженням, оригінальністю чи автентичністю, щоб відмовлятися заради цього від традиційних − в тому числі і для Заходу! − уявлень про шлюб, сім’ю та людську природу.
Рух України на Захід мав би бути рухом саме до цінностей першої групи. Саме вони дозволили б модернізувати країну. Можливо, після цього ми стали б більш відкритими до цінностей другої групи. А може й ні.
Читайте також:

• Християнська молодь підняла прапор “Україна за сім’ю” над монументом Батьківщини-матері

Нав’язування ж цінностей другої групи саме зараз є не просто згубним, але й нечесним.
Бо більшість українці прагнуть у Європу не для того, щоб їх життя стало «автентичним», а для того, щоб воно стало гідним.

Please support us Газета Слово про Слово on Patreon!