Толерантність. Чи повинні гомосексуальні стосунки й шлюб стати нормою у суспільстві
Пост Уляни Супрун викликав нову дискусію щодо толерантності. У словниках толерантність визначають як готовність прийняти (або й легалізувати) поведінку чи погляди, які відрізняються від моїх власних, навіть якщо я не погоджуюсь з ними й не схвалюю їх. Чи повинні гомосексуальні стосунки й шлюб стати нормою у суспільстві?
Я можу бути толерантним (або нетолерантним) до ідей “руського мира”, але було б дивно, якби я сказав, що толерантний до ідеї української державності. Слово “толерантність” тут було б просто недоречне. Я можу бути толерантним (або нетолерантним) до шансону, але не до музики Тезе (яку дуже люблю) і не до класики (яку не можу сказати, що люблю, але цілком схвалюю). Словом, я можу бути толерантним тільки щодо того, з чим не погоджують або чого не схвалюю.
- Супрун: Українці зобов’язані прийняти культуру гей-стосунків і гей-сімей
- Толерантність чи фундаменталізм?
Якщо говорити про ставлення до гомосексуалізму, то виділяють три табори (можна виділяти ще якісь проміжні, але обмежимося трьома головними):
- (1) люди, які вважають гомосексуальні стосунки нормальними і, відповідно, наполягають, що гомосексуальні пари повинні мати ті ж права, що й гетеросексуальні. Це прихильники нормалізації/рівності.
- (2) люди, які НЕ вважають гомосексуальні стосунки нормальними і не схвалюють їх, але разом з тим вважають, що такі люди або пари можуть користуватися тими з правами, що і гетеросексуальні.
- (3) люди, які не схвалюють гомосексуальні стосунки і не вважають гомосексуальний шлюб прийнятним.
Представників першого табору не можна вважати “толерантними” до гомосексуалів. Це слово просто тут недоречне, бо ж вони схвалюють гомосексуальні стосунки й вважають їх нормальними. Толерантними можна вважати тільки представників другого табору. Перевіркою ж на “толерантність” для першого та третього табору стало б, наприклад, те, як вони ставляться до другого. Адже прихильники другого табору відрізняються від першого тем, що НЕ вважають гомосексуальні нормальними, а від третього – тим, що попри це вважають, що і гомосексуальні пари можуть мати ті ж права, що й гетеросексуальні.
Так от. Можна сміливо стверджувати, що на Заході, принаймні в академічному і високотехнологічному середовищі, перший табір є назагал менш толерантним до другого, ніж третій. Іншими словами, пряме і публічне заперечення нормальності гомосексуальних стосунків викличе більший осуд і цькування з боку представників першого табору, ніж ствердження прийнятності гомосексуального шлюбу – з боку третього табору. Ймовірно, в інших культурах та інших середовищах ситуація відрізняється. Однак тут важливо лише показати, що перший табір не є більш толерантним “за визначенням”, ніж третій.
Тому заклики до толерантності, які лунають від представників першої табору, мені не здаються переконливими.
Непереконливі вони й тому, що надто часто риторика толерантності саме в контексті ЛГБТ – це лише прелюдія до (або прихована форма) політики нормалізації та рівності. Нещодавно вийшла хороша книга під назвою “Від толерантності до рівності”, яка детально і на різних прикладах показує, як у США риторику толерантності після 2010 року повністю витіснила риторика рівності. Скажімо, до цього слово “tolerance” було девізом редакційних статей у New York Times, де обстоювалися права гомосексуальних пар. Натомість в останні 10 років у газеті вийшло 27 редакційних статей, присвячених цій темі, у яких фраза “marriage equality” зустрічається 47 разів, а “tolerance” – лише раз. І це, зрештою, вказує, в чому полягає суть питання. Воно не у тому, наскільки толерантними ми є до інших. Питання у тому, чи повинні гомосексуальні стосунки й шлюб стати нормою у суспільстві.
[sc name=”futerblock” ]
