Для життя

Страх майбутнього

Якщо я пишу це, значить світ перемагає невідоме та лякаюче майбутнє. Деякі бояться за своє фінансове майбутнє, інші за здоров’я та безпеку. Хтось переживає за коханих, інші за себе.

За будь-якої ситуації у наш час лише одна річ зрозуміла: ми всі помремо. Річ у тому, що кожен з нас приречений померти та кожен постане перед судом (Євреям 9:27).

Яка б не була ситуація, християни мають надію, яка перевищує жахливу, повсюдну реальність рівня смертності. В наших церквах ця надія голосно лунає в гімнах, які ми полюбляємо. Очікуючи нове небо та нову землю, які нас ще чекають, ми співаємо:

«Ні страшних слів, ні отруйного дихання; можна досягти того берега, де більше не буде хвороб, горя, болю та смерті».

«Більше не буде» звучить неймовірно, коли ми говоримо про хвороби,  горе, біль, смерть, чи не так? Звичайно, це неможливо у світі, в якому ми зараз живемо. Проте, отримавши великі та цінні обіцянки Божі, це відбувається навіть зараз,  кожну мить, «більше не буде» − коли йде мова про хвороби, горе, біль та смерть.

Нам кажуть, що в останні дні, коли Цар Ісус повернеться вдруге та останнє, Він все створить усе нове. Наше майбутнє, починаючи з цього моменту, буде являти собою повну, вічну зміну хвороби, горя, болю і смерті.

Як написав Іван, улюблений учень під натхненням Духа Святого: «Він витре кожну сльозу з їхніх очей, і не буде більше смерті. Не буде більше суму, ні плачу, ні болю, бо все старе минеться».

Як пастор чудової церкви, наповненої людьми, включаючи багато літніх людей, людей «Greatest Generation», які налічують приблизно 15 % нашої спільноти, а також інших, молодших святих, які на своєму шляху отримали звістку про остаточний діагноз, і водночас ті, хто отримав Божі обіцянки, які проганяють страх майбутнього.

Далі коротко про те, як ці стражденні святі, молоді та старі змушують відчувати найгірше з того, що занепалий світ подає людям, але вони не бояться майбутнього через ідеальну любов, яка їх тримає. Я сподіваюсь, що їхні історії дадуть вам таку ж надію, як і мені.

Роками я зустрічав чоловіків та жінок, які з гіркотою та відчаєм дивилися в обличчя смерті.

Також я зустрічав чоловіків та жінок, які знаходились в таких самих обставинах, але вони мали спокій в серцях, радість на обличчях  та впевненість у найкращі дні, які ще попереду. Я дізнався декілька речей про страх майбутнього.

В пресвітеріанській церкві Христа, сім’ї віруючих в Нешвілі, в якій я служу як пастор, знаходиться безліч людей, які пережили глибоку скорботу та втрати, вони перенесли це надзвичайно добре. Не те щоб ці жінки та чоловіки заперечували страждання або приховували їх, ні натомість вони дивились в обличчя стражданням з радістю.

Як апостол Павло писав: «Смерть, де ж твоя перемога? Смерть, де твоє жало?» (1 Послання до Коринтян 15:55 UMT)

З тією частою впевненістю: «Ні, у всьому цьому ми здобуваємо найбільшу перемогу завдяки Тому, Хто полюбив нас. Бо я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні Ангели, ні вищі духи, ні те що тепер, ні те що в майбутньому, ані яка духовна влада, ніщо над нами, ані під нами, ні будь-яке інше створіння — ніщо не зможе відлучити нас від Божої любові, яка знаходиться в Христі Ісусі, нашому Господі» (До Римлян 8:37-39 UMT).

Одним з таких людей був чоловік з нашої церкви на ім’я Джон. У Джона було прекрасне життя, він був вірним чоловіком, люблячим батьком, справжнім другом, обдарованим художником та відданим служителем церкви. В ранньому віці йому поставили діагноз БАС (боковий аміотрофічний склероз).

Стан, який вплинув на його працездатність та фізичний стан, прикув його до інвалідного крісла та дихальних апаратів, згодом забрав його життя.

Іноді я відвідував Джона в його будинку протягом його хвороби. Для мене цей час з Джоном надав нове значення роздумам Павла про свої страждання: «Навіть, якщо зовні ми старіємо і слабшаємо, проте, внутрішньо ми щодня оновлюємося» (2 Послання до Коринтян 4:16 UMT).

Джон не впадав у відчай, поки його тіло згасало від хвороби. Він дивився на цю ситуацію з неймовірною радістю, вдячністю та врівноваженістю. Хоч він і був засмучений через цю хворобу та деякі втрати. Він не дозволяв собі, щоб це визначало, ким він є насправді. Мавши сильні болі, Джон не став цинічним. Коли він їв через трубочку і їжа капала йому на обличчя, він не лаявся, а жартував. Коли медсестри та нянечки приходили перевіряти його фізичні потреби, то він замість того, щоб вимагати, щоб вони робили те, чи інше, запросив їх приєднатися до вивчення Біблії. Коли я та інші приходили до нього, щоб підтримати духовно, то він підтримував і нас.

Відношення та легкість буття Джона, особливо враховуючи страждання, які він був змушений пережити, справили на мене таке враження, що я нарешті запитав його, як він міг так стійко протистояти стражданням. Він відповів просто та швидко: «Це легко. Я вивчав Біблію усе своє життя. Я здогадуюсь, що на всьому моєму шляху вона діяла».

Коли Джон сказав мені ці слова, я по-новому зрозумів слова Чарльза Сперджена: «Біблія, яка розвалюється зазвичай належить тому, хто залишається стійким».

Гораціо Спаффорд написав гімн «It is well for my soul» («Коли Божий мир наповняє серця»)  після того, як декілька його дітей загинули у морі. Цей чоловік знав, що таке страждання. Цей сповнений надії гімн народився в болі. Коли ми співаємо глибоко духовні пісні разом в церкві, я дивлюсь навколо, щоб побачити як вони впливають на людей. Ті, хто співають гімн з найбільшим задоволенням – страждають. В число цих людей входить Джон з його діагнозом БАС, Роб з його новим статусом вдівця, Ян, Сьюзен та Ел, які страждають від раку, Сара з хронічною втомою, багато чоловіків та жінок з їхньою тривожністю та депресією, десяток батьків та матерів, такі як Гораціо Спаффорд та його дружина, які пережили немислимий досвід поховання власних дітей.

Що дає змогу цим враженим душам продовжувати співати? Яка надсила дає сил сподіватися, вірити, продовжувати йти вперед, дивлячись в обличчя важким, жахливим життєвим обставинам? Це істина, яку вони відкрили у Святому Письмі, це оживляюча робота Духа Святого, яка вкладає цю істину в серця та життя людей.

Бог – це той, ким Він є насправді, добрий Батько, який ніколи не дозволить нам бути відділеними від Його любові, тому що нам про це каже Біблія (До Римлян 8:31-39).

Ісус – вірний Спаситель та Друг, Він створює все нове, попри те, що б нам не здавалось.

…Тому що про це нам говорить Біблія.

Джерело: churchleaders.com

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Анатолій Якобчук

Засновник і редактор Всеукраїнської християнської газети «Слово про Слово». Одружений, разом з дружиною Оленою виховує 3 дітей. Член Асоціації журналістів, видавців і мовників, "Новомедіа".

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button