Уявлення про Бога-Творця і права, якими Він наділив людину, погано узгоджується з фундаментальними передумовами атеїстичного світогляду. Тому на рубежі XIX і XX ст. все більшу популярність стала завойовувати альтернативна йому теорія «позитивного права». Відповідно до цієї теорії, абсолютного морального закону не існує – суспільство саме створює всі закони. Уряд наділяє підданих тими чи іншими правами. Він же має право і відібрати їх, а тому ніяких невідчужних прав бути не може.
В основі цієї ідеї лежить філософія утилітаризму, яка стверджує, що добро – це досягнення якомога більшого блага. Оскільки ж уявлення про благо як про відповідність абсолютної, благої й досконалої волі Творця при цьому не визнається, люди самі, як боги, вільні вирішувати, що є добро, і що – зло (Буття 3: 5). Адже якщо немає Божого задуму, немає і призначення. Тоді немає й об’єктивних критеріїв, що є добро, і що – зло. Уряд сам вирішує не тільки, що вважати добром, а й хто гідний звання і прав людини, а хто – ні. Навіть якщо мова йде про такі фундаментальні права, як право на життя або на свободу.
Так, на залізничних платформах табору смерті Освенцим стояли уповноважені державні чиновники з СС і на власний розсуд проводили відбір новоприбулих в’язнів – кого відразу відправити в газову камеру, а хто ще може попрацювати на благо Третього рейху. Причому всі вони були зразковими законослухняними громадянами, сумлінно виконували свою роботу. З точки зору теорії позитивного права ніяких злочинів вони не здійснювали. Гітлерівські табори смерті функціонували відповідно до німецького законодавства того часу.
Саме це стало головним каменем спотикання для військового трибуналу, який відбувся після закінчення Другої світової війни в м. Нюрнберг. Оскільки переможці зібралися судити переможених, правила гри були обумовлені заздалегідь. Було досягнуто згоди не згадувати таких «незручних» фактів, як пакт Молотова-Ріббентропа про розподіл Польщі, як знищення Дрездена авіацією союзників, як атомне бомбардування японських міст американцями, і т. п. Процес повинен був зосередитися виключно на злочинах німецьких нацистів. Тут-то і вийшла заковика: як можна судити німецьких громадян за законами Америки, Англії, Франції чи Радянського Союзу? Німецьких же законів вони не порушували – діяли відповідно з ними.
Відповідно до теорії позитивного права дії підсудних були абсолютно законні, і не було ніяких логічних або юридичних підстав пред’являти їм звинувачення. Саме на цьому будував свою аргументацію в суді їхній захист. Підсудних звинувачували в злочинах проти людяності. Саме ж поняття «злочини проти людяності» належить до порушення прав людини. Але «якщо немає природних прав, то немає і прав людини, тоді неможливі й злочини проти людяності».
У підсумку всі сторони звинувачення, включаючи безбожний Радянський Союз, були змушені визнати існування вищого абсолютного морального закону, який має пріоритет над будь-якими національними та міжнародними законодавчими актами, так само як і наявність у людей рівних і невідчужних природних прав.
Читайте також:
Прецедент Нюрнберзького процесу повинен був поховати теорію позитивного права навіки. Проте, теорія ця досі вельми популярна. І цим фактом важко дати якесь інше пояснення, крім все того ж прагнення людини бути богом, самостійно вирішувати що є добро, і що – зло.
“Було досягнуто згоди не згадувати таких «незручних» фактів, як пакт Молотова-Ріббентропа про розподіл Польщі…”
Насправді ж, згідно сумнозвісного “таємного протокола” до цього пакту, розділу на т. зв. “сфери впливу” (захоплення і анексії) поміж обома агресивними тоталітарними імперіями – гітлерівською і сталінською підлягав увесь простір Центрально-Східної Європи: від Баренцева і далі Балтійського та аж до Чорного моря!
Р. S. До речі, багато в чому подібної угоди про розділ і, зокрема, Європи на повоєнні “сфери впливу” було досягнуто, скажімо, в лютому 1945 р. на Ялтинській конференції керівників СРСР, США і Великої Британії.
І, згідно яких, наприклад, основні українські етнічні терени “закріплювалися” (залишалися) за червоною Московською імперією. Ну а порівняно невелика – крайньо західна їх частина (в “Закерзонні”), зрештою, опинилася в складі комуністичної Польщі. І що сама, в свою чергу, була частиною “сфери впливу” сталінського Кремля.