Днями на фейсбуці між Мирославом Волосецьким, Андрієм Шеховцовим, Оленою Кулигіною та іншими колегами розгорілась цікава дискусія, предметом якої було запитання «Чому українські протестанти досі не створили світського навчального закладу, аналогу УКУ?».
У свій час я навчався в УКУ на першому наборі відомої програми «Good governance», а також декількох світських і богословських навчальних закладах, то спробую сказати декілька слів.
Що мене вразило в УКУ і що, як на мене, якісно відрізняє від інших навчальних закладів?
Прозорість
Перше, що впало в око в будівлі УКУ − велика табличка з іменами донорів. Також по всій будівлі були написи «Ця аудиторія була збудована за кошти родини такої-то», «Родина така-то пожертвувала в університет скільки-то» і тд. Мене тоді дуже вразило, що навчальний заклад відкрито заявляє про те, хто стільки пожертвував в університет. Таким чином потенційний донор а) знає куди підуть його кошти; б) впевнений, що його кошти підуть саме туди куди треба, а не на «інші» цілі. І тут питання − чи готові протестантські організації до такого рівня прозорості в плані фінансів? А тут же нічого особливого, це нормальна практика цивілізованого світу в неурядових організаціях. Бо якщо організація є публічною, відкритою для громади, громада на це жертвує кошти, то чому б це мала бути закрита інформація? Поки зі свого досвіду знаю лише одну християнську організацію − «Співдружність студентів-християн України» (ССХ), яка час від часу проводить заходи для донорів, де відкрито публікує дані про фінансові надходження. Сподіваюсь, таких організацій є більше.
Відкритість до потреб суспільства
На першій лекції-відкритті в УКУ прозвучала фраза, яку я дуже добре запам’ятав: «Наша місія − виховати нове покоління державних службовців на християнських цінностях». Таким чином, університет сприймає сферу державної служби не як щось «темне» чи «світське», а навпаки, як потенційне поле для місії. Тобто християнський навчальний заклад не мислить категоріями «духовне/не духовне», а сповідує ідеї християнського впливу на всі сфери суспільства. Чи готові сьогодні протестантські навчальні заклади (яких немало) до такого мислення? Ставити акцент не на вузькі богословські теми (хоча вони теж певною мірою важливі), а все-таки на пошук християнських відповідей на актуальні суспільні виклики? На жаль, зустрічав деяких випускників протестантських семінарій, які дуже підковані в якихось вузьких питаннях богослів’я, але при цьому взагалі байдужі до того, що відбувається в суспільстві, й тим більше до того, як то богослов’я застосувати на практиці в реальному житті за межами церкви.
Направленість на результат
На моїй програмі більшість предметів була дуже практично направлена. Ми не стільки говорили про теорію, а більше вчились проєктному менеджменту, аналізу політик, управлінню часом, бюджетнм питанням та іншим предметам, орієнтованих на практичний результат. Мирослав Волосецький підтвердив, що у них на магістратурі по бізнес-адмініструванню теж так само. І от як ніколи не міг зрозуміти, чому цього не навчати і в протестантських навчальних закладах? Бо що таке, наприклад, організувати конференцію для молоді? Чи християнський молодіжний табір в горах? Це ж чистий проєктний менеджмент. Поставити задачу, спланувати фінанси, знайти ресурси, знайти людей, намітити задачі/дедлайни, проконтролювати реалізацію… В результаті так виходить, що студент «Х» може знати багато про богослов’я всередині Трійці чи кальвіністично-армініанську дискусію, але за роки навчання не набути тих навичок, які йому знадобляться на практиці.
Відкритість до іншої думки
В УКУ зі мною навчались люди абсолютно різних поглядів і переконань. І ніхто нікому не нав’язував якоїсь думки, як єдино правильної, а навпаки, заохочувалась дискусія. При цьому, чітко заявлялась прихильність до християнських цінностей і способу життя. Ще тоді я подумав, що УКУ, можливо, єдине місце де багато з тих людей почують про Бога. Чи готові сьогодні протестанти до такої відкритості і сприйняття думки іншого? Питання риторичне.
Вертаючись до питання на початку. Вказані речі − це питання цінностей (прозорість, суспільно-орієнтованість, відкритість до іншої думки, направленість на результат). Більшість з них не з’явились в УКУ нізвідки, а взяли початки давніше з «Соціального вчення Католицької церкви». Іншими словами, УКУ при створенні вже мав певний ціннісний фундамент, який згодом дав свої плоди.
Якщо ми говоримо про створення протестантського навчального закладу, то на якому ціннісному фундаменті його будувати? А який взагалі ціннісний фундамент в сьогоднішніх українських протестантів? Це досить складне питання і варте окремої дискусії. Цьому є як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Після 70 років атеїзму СРСР, коли частина церковної науки писалась в відділах КДБ (теж, до речі, цікава тема для дослідження), не так легко почати мислити по-іншому. І я відверто не впевнений, що саме собі створення світського протестантського закладу розв’яже всі питання. Бо створення УКУ не сталось саме по собі. Це було продовження бачення, місії й за активної підтримки цілої церкви, яка розуміла важливість освіти й впливу на всі сфери суспільства. Тому, щоб створити ціннісний навчальний заклад, варто спочатку працювати над цінностями самої церкви. Бо той навчальний заклад, який би він не був, все одно буде ретранслювати проблеми того середовища, в якому він буде створений. Бо як люблять казати Володимир Ткачук і Роман Карачевський − «неможливо побудувати комунізм в окремо взятому селі».
Але, з іншого боку, тут є і цілком досяжні цілі. Бо що заважає протестантським церквам і навчальним закладам почати шукати відповіді на актуальні питання суспільства? Думаю, нічого. Весь потенціал для цього є (дехто вже це робить, особливо хочу зазначити програму Християнський центр «Реаліс»/Realis Christian Center «Соціально-політична етика і богослов’я», де на базі Університету Драгоманова можна було почути світових вчених з політичного богослов’я).
Є також і свій «heritage», історичний фундамент – декількасотлітня традиція Реформації й досвід Західних протестантських суспільств, побудованих на християнських цінностях, і, чесно кажучи, думаю, навіть фінансові можливості протестантів не гірші, ніж в католиків. Чи та ж прозорість. Але й тут думаю, крім чиїхось особистих амбіцій, нічого не заважає. Просто до цього варто іти.
Підсумовуючи скажу, що ідейно я всіляко підтримую ідею світського християнського закладу, протестантського аналога УКУ і навіть був би радий долучитись до команди ентузіастів, якби колись випала така нагода. Але боюсь, щоб в нинішніх умовах воно не стало аналогом «Великого будівництва» Президента. Коли інституцій нема, проте активно будують дороги й дивуються, чому так багато крадуть.
Читайте також:
Мені здаються ефективнішими зміни на власному рівні. Впровадження ціннісних підходів на рівні власної роботи, наприклад, сповідування нульової толерантності до корупції чи прозорості ведення бізнесу; на рівні власної церкви чи організації, роблячи її більш прозорою і відкритою до потреб суспільства. Тільки тоді це зможе створити ціннісне середовище. Коли кожен окремий християнин, кожна церква, кожна семінарія буде шукати змін на своєму рівні, щоб згодом ці зміни вплинули на ширші кола суспільства. Власне саме таким шляхом ішли УКУ і католицька церква, слідуючи одному з найважливіших своїх принципів −принципу «субсидіарності». Коли зміни ідуть «знизу вгору», і вирішуються на мінімально необхідному для цього рівні, без необхідності чекати, «що там скажуть зверху». До слова, саме цей принцип потім ліг в основу Європейського Союзу, і це ще один приклад позитивного впливу церкви на суспільство…
Автор: Андрій Гнідець
Джерело: facebook.com/andriy.hnidets
Чудово але в чому ж суть?