Варто замислитись

По мотивах книги пророка Єремії…

«Кожному поколінню сняться свої кошмари» (Ліна Костенко). Згадуються пророки. Біблійні. Соціальні.

«І коли Єремія сказав усе, що Господь наказав йому сказати всьому народові, тоді схопили його священники і пророки, і весь народ — і сказали: Ти мусиш померти» (Єр. 26:8).

Така участь спіткала майже всіх справжніх біблійних пророків. Життя в гонінні, нерозумінні, неприйнятті з боку духовенства, яке палко служило Закону Мойсея і Храму, з боку ізраїльської держави в особі царів і князів, з боку народу, який шукав духовності не тільки в Храмі, але й одночасно у язичницьких капищах. Бо пророка ніхто не слухає, поки лихо спить…

Духовенство, цар і народ одноголосно (чи одностайно) справді хочуть чути голос пророка (і в Україні, і в Росії). Тільки досить багато з них вважають, що зміст пророцтва має підтвердити очікуване саме ними в контексті соціально-політичних очікувань.

Пророк, як правило, потрібен не для того, щоб почути, що через нього промовляє Господь, а для того, щоб скористатися його авторитетом задля підтвердження своєї ідеології, своїх особистих чи національних ідей, надій, очікувань.

І якщо пророк не такий «мудрий», як більшість професійно і ідеологічно підготовлених пророків для обслуговування надій і очікувань влади та плебісциту, то його участь — хліб і вода, біганина по пустелі, наклепи, хліб з лайна, публічне лежання на боці, нікому не зрозумілі дії (піди закопай… піди викопай…), або й навіть голова на тарелі на прохання вродливої сексапільної дівчинки… насолода тут і зараз від еротичного танцю набагато дорожча за пророчий голос, особливо, коли на кону питання влади…

Пророк в честі у свого народу у своїй країні при житті — це протиріччя, духовно-культурний і соціально-політичний оксюморон. Так, потім про нього писатимуть, його вивчатимуть, його шануватимуть. Йому поставлять пам’ятники. Його надрукують у серії Розстріляного Відродження. Він стане героєм. Про нього будуть складати пісні. Але тільки після його смерті. І народна пам’ять буквально за декілька років забуде своє ж ставлення до пророка. Очільники говоритимуть натхненні промови, оскільки теж не пам’ятатимуть ставлення до пророка при його житті. Дійсно, що пам’ять − то дар Божий. Але наша відповідальність − її берегти.

А зараз ми, як народ, ми, як цар, ми, як духовні авторитети, цькуватимемо пророка сьогодення, саджатимемо його на хліб і воду, ганятимемо по пустелі, зводитимемо на нього наклепи, жадатимемо його голови за тимчасову насолоду… А потім… потім у нас буде писанина про нього у публічному просторі, наукові біографічні дослідження, велична пошана, поетування пророка… пророка з минулого… Бо ми нестерпно ненавидимо пророків сьогодення як людство і релігійна спільнота. Проте, о, як же ми цінимо пророків минулого…

Я не пророк, не переймайтесь. І ніколи ним не був. І абсолютно не претендую бути пророком чи хоч якусь пророчу роль відігравати. Бо Господь до мене ніколи не звертався напряму, окрім як через Свої слова у Святому Письмі. І я не готовий (і навіть не хочу, відверто кажучи) жити, як пророки, при всьому моєму бажанні пізнавати Бога.

Проте я дуже часто уявляв собі, читаючи книги пророків протягом останніх років гібридної війни Кремля проти України, що міг би сказати такий пророк, як Ісая, чи Єремія, чи Єзекіїль до українського народу? Які слова Бог міг би вложити в їхні вуста? Як би наш український народ сьогодні відреагував на пророчі слова?

«І вельми зубожіла Україна від анексії Криму, утворення ДНР, ЛНР та гібридної війни Росії проти неї, від руйнівної роботи ФСБ та ГРУ на теренах Неньки та в мізках багатьох її депутатів Верховної Ради. Але чи заволали сини України до Господа?

Я вивів вас із Радянського Союзу, вивів вас із дому рабства. Визволив вас із руки совєтів та з руки тих, що пригнічували вас, зруйнував Радянську імперію і дав вам землю, і сказав вам: «Я Господь, Бог ваш; не шануйте богів язичницьких, ні богів політичних, ні богів ідеологічних на землі, на якій ви мешкаєте»; але ви все ще не підкорилися голосові Моєму, хоча і називаєте себе християнською країною і народом.

Я допустив до влади Сім’ю Золотого Батона, але ви не заволали до Мене. Я допустив Майдан, але ви не заволали до Мене. Я допустив анексію Криму, але ви не заволали до Мене. Я допустив ДНР та ЛНР, але ви все ще не заволали до Мене. Як ще привернути вашу увагу, сини України, щоб ви заволали перш за все саме до Мене, а не до ідеології чи свідомості незалежності?

Навчіться з історії Мого вибраного народу: як тільки вони починали шанувати не Мене, а ідолів, які руйнували їхнє життя і свідомість, народ і країну розпустою та насильством, брехнею та корупцією, Я допускав трагедію в їхньому житті, хоча терпів, бувало, десятиліттями і навіть століттями.

Я допускав трагедію не тому, що хотів вчинити їм біль, а щоб дати їм відчути наслідки життя без Мене, наслідки їхнього ідолопоклонства і розпусти, брехні, корупції та насильства над ближнім. Хоча вони чомусь продовжували звинувачувати Мене у своїх бідах, і своїх ворогів, замість того, щоб перестати чинити зло.

Зі Мною вони мали внутрішню силу протистояти нападнику. Без Мене вони втрачали силу та ставали слабкі серцем і духом, їх поглинала паніка і сварка між собою, що ще більше роз’єднувала народ в очах ворога.

Але як тільки Мій народ починав волати до Мене, відвертався від безсилих ідолів, щоб отримати Мою силу духа і серця, позбувався корупції, починав турбуватися про сиріт, вдів, чужинців, Я перший, як той велетень, прокидався і чимдуж спішив визволяти їх від іга нападників через Свого вождя, суддю чи пророка. Я люблю тебе, Україно. Чи відвернешся від своїх ідолів корупції? Чи заволаєш саме до Мене? Чи змиришся саме переді Мною?».

Господи, чому пророків з Твого Святого Письма ніхто не слухає, поки лихо спить? Премудрість Божа сказала: «Пошлю до них пророків та Апостолів, і одних із них уб‘ють, а інших проженуть» (Мт. 11:49).

Але що б не робили люди державної чи політизованої релігійної влади з пророками, Боже Євангеліє буде цвісти божественним цвітом серед Соборної Божої Церкви.

Не терновим цвітом ідеології «руської весни», чи гаслами «Смерть ворогам!», які несуть стільки болю і страждань, а саме цілющим животворним цвітом Христової пасхальної Весни для всіх народів, племен і язиків, у тому числі й для росіян і українців, палестинців і ізраїльтян, таджиків і киргизів, грузинів і абхазців, азербайджанців і вірменів.

Ісусе, наділи наш народ, або хоча б нашу християнську спільноту Своєю гідністю… Дай нам пізнати Твою Свободу… свободу від корупції, від насильства, від помсти… Вірую, Господи, допоможи моєму…

PS. Якою б виснажливою не була соціально-політична ситуація для християнської спільноти, місія Церкви, сутність Царства Божого − незмінні. Приєднатися до Царства Божого, стати частиною Тіла Христового можна виключно через стосунки любові, довіри і турботи… без насильства над іншим, ближнім, інакшим… Бути частиною Царства Божого − це також бути готовим платити ціну вірності, перш за все, місії Божої…

PPS. Стосунки любові, довіри й турботи як сутність Царства Божого «вже тут, але ще ні» не захищаються насильством. Вони являються у ставленні один до одного. Їх не захищають. Їх являють, правда, якщо вони є…

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Тарас Дятлик

Пошукач кафедри культурології НПУ імені М.П. Драгоманова, голова правління ГО "Євангельська акредитаційна теологічна асоціація", член Міжнародної ради по євангельській богословській освіті (в рамках Всесвітнього євангельського альянсу), член Наглядової ради асоціації "Богослови без кордонів", регіональний директор United World Mission (Overseas Council) по Східній Європі та Центральній Азії в області розвитку богословських освітніх систем. Випускник Донецького християнського університету й Evangelische Theologische Faculteit (Лувен, Бельгія) за спеціалізацією богослов'я Нового Завіту.

Схожі статті

Одне повідомлення

  1. А отут озвучені деякі, як на мою думку, доволі цікаві й актуальні міркування, аргументи і спостереження, в т. ч. ґрунтовані на Божому Слові, що, загалом, досить співзвучні (та певні дотичні) до тих, що їх виклав шановний автор цього допису:
    https://kyrios.org.ua/spirituality/svyato/8603-28-kvitnja-vhid-gospodnij-v-erusalim-svjatih-apostoliv-aristarha-puda-i-trofima.html

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button