Нове дослідження показало головні причини, чому пастори залишають служіння
Попри загальне уявлення про «масові відходи» з пасторського служіння, нове дослідження Lifeway Research засвідчує: щороку лише 1,1% протестантських пасторів у США залишають кафедру до досягнення пенсійного віку. Але уважне порівняння нинішніх та колишніх служителів виявило ключові чинники, що визначають довготривалість служіння.
Джерело: Christian Today
Родина: головний фактор
Найбільш вирішальним виявилося питання сім’ї. Пастори, які ставили сім’ю вище графіка церкви, були у 1,7 раза частіше готові продовжувати служіння. Водночас 41% колишніх пасторів зізналися, що їхні родини відчували образу через вимоги служіння, тоді як серед тих, хто залишився, таких було лише 16%.
Чесні очікування та реалістичні вимоги
Дві третини (68%) теперішніх пасторів заявили, що під час прийому на служіння їхні громади чесно описували завдання та очікування. Лише половина колишніх пасторів могла сказати те саме. Наявність письмової угоди з чітким описом обов’язків підвищувала шанси на тривале служіння у 2,7 раза.
«Пасторське служіння — це важка праця, — пояснює директор Lifeway Research Скотт Макконнелл. — Але воно стає нестерпним тоді, коли громада має нереалістичні чи приховані очікування. Любляча церква повинна чітко визначити, що належить до роботи пастора, а що — до служіння всієї громади».
Конфлікти, гордість і самотність
Найбільш руйнівним фактором були конфлікти — особливо політичні. Пастори у громадах із чіткою дисциплінарною системою були у 2,5 раза більш захищеними від виснаження. Навпаки, ті, хто пережив серйозні конфлікти, у 2,5 раза частіше залишали служіння.
Ізоляція теж відіграла ключову роль: 70% колишніх пасторів почувалися самотніми, тоді як серед нинішніх це лише третина. Ті ж, хто відкрито ділився труднощами з лідерами чи групами вивчення Біблії, у 2–4 рази частіше залишалися у служінні.
Цікаво, що гордість теж підточувала стабільність: колишні пастори у 1,8 раза частіше вірили, що успіх церкви залежав виключно від них. Натомість скромні служителі, які ділили відповідальність, залишалися довше.
Додаткові фактори
Доступ до навчання у сфері консультування та душпастирства значно підвищував шанси залишитися.
Наявність оплачуваних відпусток і сабатикалів майже вдвічі зменшувала ризик виснаження.
Старші пастори (55–64 роки), а також ті, хто вів великі громади (понад 250 осіб), були у групі підвищеного ризику залишити служіння.
Два головні уроки
Скотт Макконнелл підсумував результати у двох ключових словах: «смирення пастора і мир у церкві».
«Ті, хто лишається у служінні, бачать сім’ю важливішою за роль, готові ділитися труднощами, вчитися новому та служити разом із церквою. Громади, які зберігають єдність і мають чесні очікування, створюють простір, де пастори можуть служити довго й плідно», — наголосив він.
Читайте також:
