Блог Сергія Головіна

Пастка непрощення

Давайте ж пошукаємо відповідь на практичне запитання. Який ключ реально розмикає капкан непрощення?
Подібно приладів на панелі управління автомобіля, емоції не просто пасивно показують стан нашого серця. Вони також служать індикаторами, що свідчать про «несправності» і спонукають реагувати відповідним чином.
Наприклад, вас обурила несправедливість, і ви автоматично оцінюєте – якою має бути ваша реакція. Якщо несправедливість відчув хтось сторонній, ви дивитеся, чи є можливість змінити ситуацію, заступившись за скривдженого, або хоча б якось вплинути на неї, зловтішно. Якщо несправедливо обійшлися з вами, ви, знову ж визначаєте, чи обмежитеся цією особистою образою, чи потрібно смиренно підставити другу щоку, або ж слід належним чином відреагувати, захищаючи інших, на кому це може відбитися наступного разу.
Якщо ж обурення викликане, скажімо, тим, що вам зробили справедливе зауваження, як ви поступите в цьому випадку? Виплеснете муть, що піднялася з глибини душі, на нахабу, який сунеться не у свою справу? Або ж здивуєтеся самим собі: «Господи, звідки в мені це? Я ж думав, що вже вільний! Допоможи мені очиститися повністю!»? А тому хто зробив зауваження скажете, що він має рацію, попросите поблажливо пробачити вам і подякуєте, що не байдужий до вас і дав вам шанс стати кращим?

Слова Господа не раз викликали у слухачів обурення, а то й образу (наприклад – Від Луки 11:45). Та й тепер, читаючи деякі вірші, мимоволі відчуваєш дискомфорт. Не знаю, як у вас, а в мене таких віршів безліч. Ось, наприклад, один з них: «Неможливо, щоб спокуси не мали прийти» (Від Луки 17: 1). Ну як же так – неможливо щоб не прийшли? Адже як би хотілося проводити життя приємне, спокійне, незворушне, нічим не затьмарене (майже як те, яке обіцяють політики у своїх передвиборчих обіцянках). Ну, навіщо вони нам потрібні, ці спокуси?
Ось тут і приходить твереза ​​думка: спокуса – це не стільки якийсь сторонній об’єкт, скільки моя на нього реакція: «Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною» (Якова 1:14).
[quote]    Спокуса – це не стільки якийсь сторонній об’єкт, скільки моя на нього реакція[/quote] Одне зі значень слова «скандалон», перекладеного в Біблії як «спокуса», – наживка, приманка в пастці. Те, що вабить до себе, змушуючи лізти головою в сильце, заковтувати гачок, сунути лапу в капкан.
В Індії, наприклад, є оригінальний спосіб лову мавп. До дерева прив’язують порожнистий кокос з невеликим отвором, – рівно таким, щоб пролізала кисть мавпячої лапи, – а всередину насипають духмяний прожарений рис. Звірятко, зваблене запахом, засовує туди лапу і набирає повну жменю бажаних ласощів, але витягнути її вже не в змозі – отвір занадто вузький для кисті, стиснутої в кулак. Але і відпустити свою здобич мавпа не бажає. У підсумку, вона сама стає здобиччю. То не спокуса тримає її – вона за неї тримається сама.
Господь попереджає: в цьому грішному світі уникнути спокус не вдасться. Але що в першу чергу приходить на розум, коли мова заходить про спокуси? Гроші? Секс? Влада? Алкоголь? Наркотики? Все це – зовнішні спокуси, гріховність проходження за якими більш-менш очевидна. Але не менш небезпечні спокуси глибинні. Ті, що ми таїмо у своєму серці.
Богослови стверджують, що матір’ю всіх гріхів є гординя. Саме вона породжує інші гріхи. Від зовнішніх спокус можна піти, замкнутися, сховатися. А ось від себе не втечеш. І найнебезпечнішим з тих спокус, що завжди носиш із собою, часто стає образа, почуття ущемленої гордині. Вона – наживка в її капкані.
Для Христового учня почуття образи, в першу чергу, повинно служити індикатором власної недосконалості. «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі» (Филип’ян 2: 5). А «Христос постраждав за вас, залишивши вам приклад, щоб ви йшли Його слідами! … Коли Його ображали, Він не відповідав образами; страждаючи, Він не погрожував, але повністю довіряв Себе тому, Хто судить справедливо» (1 Петра 2: 21, 23). Образа – не крупа в тій пастці з кокоса. Якщо її не відпустити, вона не просто не дозволяє рухатися далі, але затягує все глибше – породжує засмучення, жорстокість, озлоблення. І Писання закликає: «Позбавтеся від усякої гіркоти в душі, гніву, люті, крику, лихослів’я і всякого роду злоби» (Еф 4:31).
Зрозуміло, що образа від образи різниться. Існують дрібні образи, не варті уваги. Якщо моя гординя настільки вразлива, а самолюбство таке чутливе, що я готовий обурюватися з будь-якого дрібного приводу, зі мною явно щось не те.
Ну як мене може зачіпати, скажімо, бездумна репліка незнайомця в черзі або випадкового перехожого, яких я в житті ні разу не бачив і ніколи більше не побачу?
Або – чи повинні мене чіпати образливі коментарі в соціальних мережах? Я ж не знаю навіть людину, яка їх залишає, або ж бот, запрограмований на залучення користувачів в конфронтаційні чати. Або – хто мені водій, який підрізав мене на дорозі? Може, людина реально поспішає, і йому потрібно було поступитися? Може, у нього дружина народжує, і її терміново потрібно доставити в клініку? Нам не відомі ні життєві ситуації, в яких знаходяться ці люди, ні тим більше мотиви, які ними рухають. Як же ми можемо засуджувати їх? В цей кокос не те, що лапу сунути – навіть озиратися на нього не варто.
Але як бути з образами куди більш серйозними? Тими, від яких не відмахнутися? Подружня зрада. Зрада друзів. Насильство з боку членів сім’ї. Біль, заподіяний близькою людиною. Ігнорувати їх просто неможливо – нас просто засмоктує в чорну діру цього кокоса. Ми розуміємо, що Бог розкриває перед нами перспективи майбутнього, але капкан образи робить нас заручниками минулого.
Давайте з цього приводу поставимо собі три запитання. Перше запитання – риторичне: хто застряг в пастці образи – я, або мій кривдник? Друге запитання – теоретичне: як довго я збираюся сидіти в цій пастці? І третє запитання – практичне: як мені вибратися з неї?
Риторичне запитання на то і риторичне, що відповіді не вимагає. Цілком очевидно, що той, хто колись образив вас, про це, швидше за все, навіть не думає. Або не особливо переживає і давно забув. Або зробив це цілеспрямовано, порадів деякий час тому, як ви мучитеся, і, задовольнившись результатом, продовжує жити своїм життям. Або й зовсім проступив так через недогляд і навіть не знає про ваш біль
На теоретичне запитання можете відповісти тільки ви самі. Як довго сидіти в пастці – особиста справа кожного.

Який ключ розмикає пастку непрощення?

Давайте ж пошукаємо відповідь на практичне запитання. Який ключ реально розмикає капкан непрощення?

Помста

Світ дає на нього два варіанти відповіді. Перший – помста. Не можна просто так все залишати – потрібно поквитатися. «Не забудемо – не пробачимо!»
Масова культура нав’язує штампи в стилі боллівудовських сценаріїв. Мовляв, жив собі хороший тихий хлопець, якого всі кривдили, поки його терпець не урвався, і, зібравши навколо себе таких же хороших хлопців, він повбивав усіх поганих хлопців. «Чи не вчить ваша Біблія “око за око, зуб за зуб”?», – запитують прихильники цього підходу. І невтямки їм, що цитата ця – не про помсту, а про справедливий суд: «…Суд один буде для вас, приходько буде як тубілець» (Левит 24:19-22). Бо за втрачене око месник хотів би вибити обидва, а за зуб – всі тридцять два. «Тоді весь світ стане сліпим і беззубим», – підсумовував цю тему молочник Тев’є.
Жага помсти лише затягує зашморг гіркоти все сильніше. Будь-яка дія породжує протидію, і так – до повного взаємознищення.

Ігнор

Другий ключ до капкана образи, пропонований світом, – ігнор. Просто не думайте про це! Ми ж повинні бути лагідними та смиренними! Ми ж не звертаємо уваги на дрібні образи, так навіщо переживати про великі?
Невірний чоловік – майже те саме, що неадекват, який підрізає тебе на дорозі. Зрада друга мало чим відрізняється від хейтерського комента в мережі. Але ми-то розуміємо, що це не так. Реальні образи ранять настільки, що ігнорувати їх неможливо. Носячи їх у собі, ми лише накопичуємо гіркоту і біль до тих пір, поки стримати їх уже не в змозі. І тоді вони вириваються назовні з усією своєю руйнівною потужністю – в сім’ї, на роботі, в стосунках з друзями.

Прощення

Біблійна відповідь радикально відрізняється від обох мирських варіантів. Ні помста, ні ігнор не може розімкнути капкан образи. Єдиний ключ, який реально випускає вас на свободу – прощення: «Прощайте один одного, як і Бог у Христі вам простив» (Еф 4:32 МБО).
Рабини часів Христа вчили, що кривдника необхідно прощати до трьох разів, і тільки після вдаватися до альтернативних сценаріїв. Згодом ця точка зору була закріплена в Талмуді. Саме в цьому контексті євангеліст Матвій, – єврей, який пише для євреїв, – записав добре знайоме нам запитання: «Тоді Петро приступив тоді та запитався Його: Господи скільки разів прощати брату мій може згрішити проти мене? Чи до семи раз?» (Матвія 18:21).
Якої реакції очікував апостол? Вау! Ну, ти крутий, Симон Ионович! Найбільші вчителі закону меркнуть перед твоїм милосердям, що пропонує семиразове прощення замість триразового! Але не тут-то було. «Ісус каже до нього: Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!» (18:22). Природно, мова не йшла про облік образ, поки число їх не досягне значення в 490. Суть відповіді – прощати потрібно завжди.
Далі ж Ісус розповів притчу (18:23-35) про те, що «Тим то Царство Небесне подібне одному цареві, що захотів обрахунок зробити з своїми рабами. Коли ж він почав обраховувати, то йому привели одного, що винен був десять тисяч талантів. За нашими мірками це ні багато ні мало, а близько ста мільйонів доларів! Важко уявити, як цей хтось примудрився заборгувати подібну суму, але з пісні слова не викинеш. А що він не мав із чого віддати, наказав пан продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити. Пара тисяч доларів – максимум, що можна було б виручити з цієї операції в перерахунку на нинішні гроші. Так що мова йшла не стільки про компенсацію, скільки про виховну міру, щоб іншим невнадно було.
Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: Потерпи мені, я віддам тобі все!  [Уявляєте? Все, ні шекелем менше!]. І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одного з своїх співтоваришів, що був винен йому сто динаріїв. Це – пара сотень баксів. Не дрібниця, звичайно, але сума цілком така, що можна віддати. І, схопивши його, він душив та казав: Віддай, що ти винен! А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: Потерпи мені, і я віддам тобі! Та той не схотів, а пішов і всадив до в’язниці його, аж поки він боргу не верне. Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своєму панові все, що було. Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався? І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. 
А потім йде ще один вірш, який викликає у мене не просто дискомфорт, а справжній жах:
Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів.
Як нам імпонує ідея прощення, коли йдеться про прощення нас! І наскільки незручна вона, якщо мова йде про прощення нами. Господь же встановлює між ними пряму і безпосередню залежність.
Мистецтву прощати теж необхідно вчитися. А це не так-то просто. І з перешкод, які найчастіше зустрічаються, і які слід подолати на цьому шляху – нерозуміння самої суті прощення.  Дуже поширені п’ять основних помилок на цей рахунок.

Схожі статті

Помилка перша. Пробачити, значить сказати: «а, ладно, нічого страшного; проїхали»

[quote]    Прощення – це не «нічого страшного», а «ти мені більше нічого не винен».[/quote] Як це – нічого страшного? Віроломство, брехня, зрада, підлість, насильство – хіба це не страшно? Потрібно визнати: наскільки благочестивим не здавалося б таке рішення з боку, воно просто не працює. Ефект – той же, що і при ігноруванні: ти продовжуєш тягнути на собі тягар чужої вини.
Ісус, прощаючи грішників, аж ніяк не стверджував, що гріх – це не страшно або маловажно. «Я не засуджую тебе», – говорив Він. Але при цьому додавав: «йди, але більш не гріши» (Від Івана 8:11). Адже і цар в притчі не сказав, що борг був незначний. Він просто взяв витрати за завдані збитки на себе. Прощення – це не «нічого страшного», а «ти мені більше нічого не винен».

Друга помилка: прощення – це почуття

Потрібно почекати, поки ви відчуєте, що готові пробачити. Але і це – утопія. Само по собі, без будь-яких зусиль з вашого боку, подібне відчуття ніколи не з’явиться. Або ж ви думаєте, що в Ісуса, коли він, стікаючи кров’ю, задихався на хресті, був настрій всіх пробачити? Прощення – це прийняте вольове рішення.

Помилка номер три. Пробачити – значить забути й більше не звертати уваги

Ну ні! Може так статися, що ви до кінця життя будете пам’ятати про завдану вам кривду. Прощення не має забуття. Прощення – це пам’ять. Але пам’ять не про той біль, який заподіяли вам, а про те, що зробив для вас Ісус, попри завданий вашим гріхом біль. Незалежно від того, чи пам’ятаємо ми про завдану нам образу, чи забули її, ми прощаємо, пам’ятаючи, що нам прощено набагато більше.

Четверта помилка. Пробачити – значить знову почати довіряти

Важко придумати ідею, наївнішу за цю. Прощають – раз і назавжди. Довіра ж відновлюється роками. Повірте, є достатньо людей, на яких я був злий, але пробачив. Але довіри моєї вони так і не заслужили. А в більшості своїй і не намагалися, і навіть не припускали, що повинні були. Але мені-то що з того? Я відпустив себе з цієї пастки.

П’ята помилка. Для вибачення необхідно, щоб кривдник усвідомив провину і попросив прощення

Найбільш, мабуть, найпоширенішою є п’ята помилка. Прощаючи, я відпускаю на волю не його, а самого себе, і це абсолютно не залежить від того, чи попросять мене про це чи ні. Щобільше – прощення взагалі не вимагає участі прощеного. Просто люди схильні помилятися із цього приводу, не бачачи різниці між прощенням і примиренням.
Безумовно, примирення – це те, до чого ми повинні прагнути при першій-ліпшій нагоді. Але заповідаючи: «живіть у мирі зо всіма людьми, – апостол додає, – якщо це можливо з вашого боку» (Римлян 12:18).
Примирення вимагає взаємодії, а це не завжди реально. Тому Ісус дає на цей рахунок цілком конкретні інструкції. Ось тут, якраз, і варто почати три спроби (Від Матвія 18:15-17).

Три спроби примирення

Спроба перша. Ні в якому разі не починайте нарікати та скаржитися всякому, хто готовий слухати!

Спробуйте поговорити зі своїм кривдником наодинці. Нерідко цього буває достатньо. Людина могла образити вас через недогляд, і навіть не знати про це! Або ж виникло непорозуміння, і ви один одного просто не зрозуміли. Не вподібнюйтеся своєму кривднику. Подолайте гидливість – візьміть себе в руки! Покажіть, що ваші з ним взаємини цінніші для вас, ніж власні почуття. Не опускайтеся до закидів і не апелюйте до абсолютних категорій типу «вічно ти …» або «ти ніколи …». Просто дайте знати, як ви сприйняли ті чи ті його слова або дії й що саме в них вас зачепило. «Якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого» (18:15).

Спроба друга. Спробуйте вдатися до допомоги нейтральних посередників

Але якщо це не допомогло, слід зробити наступну спробу: «візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося всяке слово» (18:16). Спробуйте вдатися до допомоги нейтральних посередників, чию думку ви обидва поважаєте – служителів церкви, спільних друзів і т.п.

Спроба третя. Розкажи про суть конфлікту іншим спільним знайомим

Лише в тому випадку, якщо і ця спроба не мала успіху, можна посвятити в суть конфлікту інших спільних знайомих. Буквально написано: «скажи Церкві» (18:17). Але церкви в нинішньому розумінні цього слова тоді ще не існувало. Еклессії (грец.) або кагалом (євр.) звалася група людей, які збираються в одному будинку. Тобто мова йде про близьких вам людей, про безпосереднє коло спілкування.
Найбільша помилка, яку ми допускаємо, шукаючи примирення, – починати саме з цього кроку, тут же всім розповідаючи про свою образу, в той час як це – остання крайня міра, за якою можливості для примирення більше немає: «хай буде тобі, як язичник і митар» (18:17). А з язичниками й митниками євреї просто намагалися не мати справ.
Тут, втім, доречним буде одне зауваження. Хоча Ісус говорить саме про особисту образу («А коли прогрішиться твій брат проти тебе» – 18:15), нерідко цей текст застосовують за аналогією до сфери церковної дисципліни, вважаючи його інструкцією по відлученню тих, хто провинився. В цілому такий підхід прийнятний, але не варто забувати, що головна мета церковної дисципліни – не позбуватися від незручних, а відновлювати порушене гріхом братнє спілкування. Та й фраза «хай буде тобі, як язичник і митар» в цьому контексті має зовсім інше значення, бо контактів з грішниками поза церквою слід не уникати, а навпаки, ділитися з ними доброю новиною, закликаючи до покаяння.
Але, як уже було сказано, мова в цих віршах ведеться саме про примирення, оскільки воно, коли можливо, припускає участь обох сторін. Для вибачення ж цього не потрібно. Адже і Бог, прощаючи нас, послав Сина Свого в умилостивлення за наші гріхи, коли ми ще були грішниками – задовго до того, як ми це прощення взяли і примирилися з Ним.
[quote]    У пастці непрощення нудиться НЕ винуватець, а жертва. [/quote] Буквальне значення слова «пробачити» в Біблії – відпустити. У пастці непрощення нудиться НЕ винуватець, а жертва. І, прощаючи кривдника, ми відпускаємо з цієї пастки на волю не його, а себе. Кажуть, що прощати когось, таїти в серці своєму образу, це все одно, як все життя пити отруту в надії, що в результаті помре той чоловік. Насправді ж, все ще гірше. Ви не просто самі п’єте цю отруту, але і поїте нею усіх, хто вас оточує.
Безліч шлюбів які відбулися або потенційних, було зруйновано через те, що один з партнерів привносив в нові відносини гіркоту минулих образ, не намагаючись звільнитися від них. У підсумку другий втікав не від людини, до якої прагнув, а від цієї гіркоти, до якої не мав ніякого стосунку, і тому не мав сил впоратися з нею. І точно так само безліч матерів-одиначок отруюють життя своїх дітей гіркотою образи на батьків, які їх залишили.
Від образи не врятують ні снодійне, ні йога, ні антидепресанти, ні будь-які інші людські засоби. Єдиний даний нам Господом ключ, який розмикає цей капкан – прощення. Не відкладайте, відпустіть себе на волю. Як це зробити? Спробуйте виконати такі три кроки.

Як простити?

Перше. Якщо ви ще не отримали прощення у Христі, не тягніть – примиріться з Богом. Ви не можете дати іншим того, чого не маєте самі.
[quote]      Прощення не змінить вашого минулого. Прощення змінить ваше майбутнє.[/quote]   Друге: моліться. Наприклад, так: «Боже, я не можу пробачити [ім’я]. Дай мені сил відпустити цю образу. Допоможи мені звільнитися від неї. Моя образа отруює моє життя і життя тих, хто мене оточує. Вона утримує мене від майбутнього, яке Ти приготував мені і моїй родині. Сьогодні я приймаю рішення пробачити [ім’я], як Ти простив мене».
Якщо потрібно – запишіть цю молитву у своєму щоденнику, напишіть на клаптику паперу. Якщо вам так буде легше – зробіть будь-який простий ритуал. Спаліть цей листок. Розвійте попіл. Спустіть його в унітаз. Не важливо, що саме ви зробите. Головне – прийміть рішення.
Крок третій: прямо зараз згадайте когось, образу на кого ви носите у своєму серці. Не відкладаючи, прийміть рішення його пробачити. І якщо ви не можете цього зробити, причина тому лише одна: ви забули, якою ціною ви самі отримали прощення. «Благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас гонять» (Від Матвія 5:44). І – пам’ятайте: прощення не змінить вашого минулого. Прощення змінить ваше майбутнє.
[sc name=”futerblock” ]

Сподобалось? Підтримайте Газета Слово про Слово на Patreon!

Привіт 👋 А ви уже підписані?

Підпишіться, щоб отримувати новини кожного вечора!

Підтримайте наших журналістів, пожертвуйте прямо зараз! Це дуже потрібний і гучний голос на підтримку якісної християнської журналістики в Україні. 5168 7574 2431 8238 (Приват)

Сергій Головін

Доктор філософії (Ph.D), доктор прикладного богослів'я (D.Min), магістр гуманітраних наук МА, релігієзнавство,, магістр природознавства (фізика землі), магістр педагогіки (фізика). Президент Християнського Науково-аполегетичного Центру.

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Back to top button