Симфонія Різдва – Марія Звірід
Засніжену Симфонію Різдва
Ще раз землі подарувало Небо.
І зірка та, що мудреців вела
Колись до стін старого Віфлеєму,
Та зірка серцю показала шлях
Через віки, вітри та заметілі
Туди, де на соломі у яслах
Лежав Христос, що увійшов у тіло.
І я прийшла в ту дивовижну мить,
Схиливши серце, впала на коліна.
Повірила – Спаситель мій лежить
І Миру Князь, що стався Людським Сином.
У кожного із нас – своє Різдво,
Та особиста неповторна зустріч,
Коли своє земне, людське єство
І волю підкорили ми Ісусу.
І скільки б ви не міряли доріг,
Щоб обминути Віфлеємські ясла,
Мине життя – і буде той поріг
І зустріч, що колись не відбулася.
Та вже не з немовлятком у хліву,
А з Господом прославленим на троні…
Ти вибираєш зустріч пресумну
Чи це засніжене Різдво сьогодні?…
Більше поезії Марії Звірід:
Марія Звірід